особі або через відмову від права на річ. Слід звернути увагу, що саме внаслідок того, що розпорядження річчю полягає у передачі права власності, одержання плодів і прибутків (передання речі в найм тощо) іноді оцінюють як реалізацію права розпоряджання. Проте, передаючи річ у найм, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.
Як вже зазначалося, в сукупності три правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі.
Слід однак зазначити, що таке трактування змісту (визначення переліку елементів) права власності не вважається досконалим. На те є, як мінімум, дві причини.
Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться без врахування загального трактування суб'єктивного цивільного права як такого, що включає три правомочності: 1) право на власні дії (поведінку); 2) право вимагати певних дій від інших осіб; 3) право звернутися за захистом у разі порушення права.
Неважко помітити, що всі елементи традиційної "тріади" права власності практично повною мірою стосуються лише першої правомочності суб'єктивного цивільного права — права на власну поведінку. Такий акцент виглядає досить природним, оскільки у багатьох випадках саме поведінка власника дозволяє реалізувати йому право власності. Не заперечується, що при цьому власник може вимагати, щоб інші особи не порушували його право власності, має право звернутися до відповідних органів за захистом порушеного права. Але ці вимоги вже розглядаються як такі, що стосуються головним чином тієї чи іншої правомочності: порушення права володіння, порушення права користування, порушення права розпорядження.
Отже, постає питання: йдеться про право власності як єдине суб'єктивне право чи кожний окремий елемент "тріади" розглядається як окреме суб'єктивне право, що включає три правомочності?
Якщо прагнемо все ж вести мову про єдине суб'єктивне право власності і розглядаємо його як таке, то повинні аналізувати саме щодо цього поняття усі правомочності — не лише власної поведінки, а й вимоги поведінки до інших осіб та правомочності вимагати захисту порушеного права власності.
Звідси випливає висновок про необхідність розгляду змісту права власності у двох площинах: 1) як суб'єктивного права взагалі; 2) як змісту права на свою поведінку власника, яка у багатьох випадках є вираженням права власності взагалі.
Таким чином, зміст права власності в цілому має включати такі елементи: 1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на свій розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його), 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).
У свою чергу змістом права здійснення права власності є: право володіння, право користування, право розпорядження тощо.
Слід зазначити, що друга неточність якраз і стосується визначення переліку елементів права здійснення права власності. Справа в тому, що традиційна "тріада", як вже зазначалося, є дуже приблизною і не містить згадки про деякі важливі елементи. Наприклад, важливим елементом права власника на здійснення його права є право управління майном.
Свого часу у літературі пропонувалося виділяти правомочність управління власністю (майном) щодо колективних утворень стосовно майна, що їм належить'. Водночас деякі науковці зазначали, що більш слушно вважати управління не четвертим елементом змісту права власності, а функцією органу управління колективної юридичної особи, яку та здійснює у процесі реалізації права користування або розпорядження майном.
На нашу думку, правильно виходити з того, що зазначене право не охоплюється ні правом користування, ні правом розпорядження майном. Наприклад, господарське товариство має право власності на майно, передане його учасниками як вклад до статутного капіталу (ст. 115 ЦК). Товариство як власник може володіти цим майном, використовувати його як гарантію інтересів кредиторів. Водночас воно не має права повного розпорядження цим майном (наприклад, не може провести повне відчуження статутного капіталу; зменшувати його нижче рівня, встановленого законом, тощо), а також не має права використовувати майно в процесі своєї діяльності для власних потреб. Натомість господарське товариство через свої органи може управляти цим майном відповідно до змісту засновницьких договорів та вимог закону. Отже, змістом права власності як права на власну поведінку (права здійснення права власності) є: 1) право володіння майном; 2) право користування майном; 3) право управління майном; 4) право розпорядження майном. [81]
2.2. Умови набуття і припинення права власності
Дослідження проблематики набуття і припинення права власності в Україні проводили такі вчені, як І. Спасибо-Фатєєва, В. Яроцький, О.Дзера, В.Носік, Д.Солтанов, Н.Кузнєцова та ін.Зокрема, В.Носік досліджував питання припинення права власності на земельну ділянку [58;7-10], Д. Солтанов – правове регулювання реквізиції в Укаїні. [72], Н.Кузнєцова розглядала підстави набуття і припинення права власності. [39;862] Однак ними розглядалася або вся сукупність підстав виникнення права власності, або тільки окрема підстава виникнення чи припинення права власності. [43;69-72]
Норми про право власність містяться в Конституції України, Цивільному кодексі України та багатьох законах України(«Про господарські товариства»,»Про акціонерне товариство»,Про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» тощо.)При цьому норми,що регулюють відносини власності, містяться також в ряді інших законів і нормативних актах(Господарський кодекс України,Земельний кодекс України та ін..)
Слід зазначити, що багато законів та підзаконних актів містять норми, які так чи