Складання заповіту з умовою — це реалізація власником свого права на розпорядження майном після смерті. Визначаючи умови спадкування, заповідач вимагає від спадкоємців вчинення певних дій.

Оскільки для власника не існує ніяких перешкод у розпорядженні належним йому майном за життя, то не повинна обмежуватися і його остання воля стосовно майна на випадок його смерті.

Я вважаю, що обставина, яка зазначена як умова заповіту, може існувати як на час відкриття спадщини, так і може настати протягом певного часу після відкриття спадщини. Щодо самої умови, вона повинна бути: визначеною за змістом та в часі, правомірною, не обмежувати правоздатність спадкоємця, здійсненною.

Наведені критерії — оцінювальні, і в кожному конкретному випадку їх тлумачення є прерогативою нотаріуса (а вже при виникненні спору — суду).

Так, умова «набути вищу освіту» щодо особи, яка навчається в школі для розумово відсталих, можливо, буде визнана нездійсненною. В той же час з умовою «отримання Нобелівської премії» доктором технічних наук, який має низку авторських свідоцтв, суд може погодитися. Складання заповіту з умовою в окремих випадках може і не відповідати намірам та бажанням, а інколи, й можливостям спадкоємців. У такому випадку в них завжди буде вибір: виконати умову заповіту або відмовитися від спадщини.

Щодо конкретних строків виконання умови, то заповідач може безпосередньо зазначити строк виконання умови, скажімо, на момент відкриття спадщини — жити у сільській місцевості, щоб були підстави успадкувати земельну ділянку, худобу, реманент, або ж зазначити строк, протягом якого ця умова повинна бути виконана[52,с.15]. В останньому випадку спадкодавець повинен визначити і долю майна протягом строку, який надано спадкоємцю для виконання тієї чи іншої умови. Його тривалість може бути встановлена в межах прийняття спадщини (шість місяців) або в межах загального строку позовної давності (три роки).

Розділ 3. Правова регламентація спадкування за законом

3.1. Поняття та значення

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спад-кування закликаються ті особи, яких законодавець нази-ває як спадкоємців. Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у. заповідаль-ному розпорядженні не призначив спадкоємців особис-то. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:—

спадкодавець не залишив заповіту або заповіт ви-знаний недійсним повністю чи частково;—

спадкоємці за заповітом відмовилися від прийнят-тя спадщини, не прийняли спадщину або померли рані-ше спадкодавця;—

спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоєм-ців за законом?

Звичайно, передусім це особи, які за характером сімейно-побутових зв'язків були найближ-чими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіту, законодавець намагається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано вважає, що це повинні бути най-ближчі до померлого особи. Вирішуючи це питання, за-конодавець враховує такі обставини: кровну спорідне-ність, шлюбні відносини, відносини усиновлення (удо-черіння), знаходження на утриманні.

Спадкоємці за законом призиваються до спадку-вання у порядку черги. Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновите-лі), а також дитина, яка народилася після смерті спадко-давця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та правнуки, але лише в тому випадку, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народи-лися в зареєстрованому шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько добровільно визнав своє батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний не-дійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені ді-ти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише в тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, а не, скажімо, тривале спільне проживання, на-явність фактичних шлюбних відносин тощо.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сест-ри, дід, баба померлого 1. Чинне законодавство не ро-бить ніяких відмінностей між братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від спільної матері чи батька. Так звані зве-деш брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

На більш віддалені ступені спорідненості право спад-кування за законом не поширюється. Таким чином, зі чинним законодавством не є спадкоємцями за законом двоюрідні брати чи сестри, дядьки, тітки, племінники та інші далекі родичі. До спадкоємців за законом не належать опікуни, піклувальники.

Особливу групу спадкоємців померлого складають, так звані утриманці, тобто особи, які є непрацездатними; за віком чи за станом здоров'я