Позбавлення права на обов’язкову частку в спадщині закон не передбачає.

Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом[18, с.219]..

Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності - за рахунок заповіданої.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут.

На мою думку, всі ці обтяження можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов’язкову частку в спадщині.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсний лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову.

2.3. Визнання заповіту дійсним. Існування умови заповіту

Щоб дати чітку відповідь на питання дійсності заповіту , мені довелось ознайомитись з думками багатьох юристів-практиків. Ну по-перше, норму, яка дозволяла б суду визнавати дійсними заповіти з порушенням обов'язкової нотаріальної форми доцільно розмістити не в книзі першій «Загальні положення» ЦК, а в книзі шостій «Спадкове право»., На мою думку це б було правильніше.

Також громадянин, який перебуває в стані, що загрожує його життю і позбавлений можливості посвідчити заповіт відповідно може викласти свою останню волю стосовно майна в простій письмовій формі в присутності двох свідків.

Заповіт, укладений за надзвичайних обставин, підлягає виконанню за умови підтвердження його судом за заявою зацікавленої особи, поданої до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Сам заповіт, укладений у простій письмовій формі, втрачає силу, якщо протягом семи днів з того часу, коли перестали існувати обставини, що перешкоджали його посвідченню нотаріусом чи іншою посадовою, службовою особою, не буде посвідчено[22,с.311].

Запропонована новела буде детальніше регламентувати порядок легалізації заповіту, який заповідач змушений був укласти з порушенням обов'язкової нотаріальної форми, а також унеможливить визнання дійсними усних заповітів, що, по суті, допускає зміст.

Заповіт з умовою полягая у тому що, до початку становлення української державності особиста власність як основний об'єкт спадкування за складом і розмірами була обмежена, тому в більшості населення була відсутня зацікавленість у визначенні іншої долі спадкового майна порівняно зі спадкуванням, запропонованим законом. Існує порядок що регламентує складання заповіту з умовою. Так наприклад у ст. 1242 ЦК передбачено, що заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою Ця умова має існувати на час відкриття спадщини. Деякі фахівці вважають, що складання заповіту з умовою може обмежувати правоздатність спадкоємців. Ці побоювання є безпідставними.

Не можна не погодитися з зауваженням, що в таких випадках «ні про обмеження правоздатності, ні про обмеження суб'єктивних прав тут не йдеться, бо ніхто силоміць не триматиме нікого в Україні і не примусить народжувати дітей».

Водночас, надаючи можливість скласти заповіт з умовою, законодавець не розширює свободу заповіту, а навпаки, спотворює останню волю померлого, обмежує його заповідальну свободу.

Так, спадкодавець у заповіті умовою набуття спадщини може передбачити здобуття сином вищої освіти. Син вступає на навчання до вищого навчального закладу, а в цей час батько помирає.

Оскільки спадкоємець на момент відкриття спадщини не набув вищої освіти, а ч. 1 ст. 1242 ЦК передбачає, що умова заповіту повинна існувати на час відкриття спадщини, то він права на спадщину не набуває. Спадкоємець у цьому випадку не має права оспорювати в судовому порядку цю умову, оскільки у ч. 3 згаданої статті передбачено, якщо настання цієї умови від спадкоємця не залежало, то він не може вимагати визнання її недійсною.

Існуюча редакція ст. 1242 ЦК обмежує свободу заповіту. Бажання спадкодавця надати певне спрямування життєдіяльності спадкоємців наштовхується на жорсткі рамки статті.

Для досягнення мети заповідач повинен скласти низку заповітів з умовою (наприклад, у випадку вступу на навчання до вищого навчального закладу, успішного навчання, отримання диплому про вищу освіту тощо).

Оскільки це неможливо, то він змушений укласти заповіт, керуючись вимогами закону, сподіваючись, що його побажання будуть виконані. Але, якщо заповіт укладено під впливом хибних думок, внаслідок чого воля заповідача виявилася спотвореною і його реалізація може зумовити настання зовсім інших наслідків, ніж ті, настання яких бажав заповідач, заповіт повинен бути визнаний недійсним.

Розширення правоздатності громадян України