Реферат з педагогіки

Болонський процес та освіта в Україні

Тема Болонського процесу звучить в наукових колах європейських країн уже близько 5 років, з моменту підписання міністрами європейських країн у червні 1999 р. Болонської декларації. Болонська декларація заклала основу глобалізаційному процесу у європейській та й загалом світовій освіті (оскільки створення потужної системи освіти в певному об’єднанні держав через світову конкуренцію в цій галузі провокує створення подібних союзів серед ін. держав) та має кінцевою метою створення „європейського освітнього простору”, відкритого для значної кількості держав світу за умови ратифікування ними Болонської угоди та підпорядкуванню виробленим заради узгодження стандартам.

Тут варто розкрити зміст словосполучення „європейський освітній простір” для розуміння суті процесу. Дане поняття нашими науковцями трактується як „сукупність усіх засобів впливу на дітей, молодь, дорослих, які групуються на три категорії: формальні (школи та вузи), неформальні (позашкільні заклади) та інформальні (ЗМІ, Інтернет і інші). К. Корсак, Г Поберезька ‘Світло й тіні Болонського процесу’ // Науковий світ. - 2003. - №12.- С. 8

Таким чином у даній роботі ми спочатку виявимо проблеми у національній системі освіти, спрогнозуємо можливі наслідки Болонського процесу для України і врешті решт спробуємо співставити наслідки Болонського процесу для української освіти із загальною метою функціонування освіти в державі. Чому загальною? Тому що із великим відсотком достовірності можна сказати, незважаючи на недавно прийнятий закон „Про вищу освіту” в Україні так і не сформовано цілі освіти В. Козаков Вища освіта в Україні та у світі: проблема цілей та їх реалізації.- Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України: Науково методичний посібник. - К.: „КM Academia”, 1997. С. 69

, з чого випливає теза про значні проблеми у освітній системі України. Також у роботі ми спробуємо виявити можливість альтернативи Болонському процесу у разі неспівставності найбільш загальних цілей освіти в Україні з можливими наслідками інтеграції до «європейського освітнього простору».

Спочатку слід уточнити важливість освіти в суспільстві. Це виявляється із функцій, які вона виконує: освіта і наука виконують когнітивні (пізнавально-практичні) і соціальні функції, але якщо перші є універсальними, то соціальні функції є досить варіативними і залежать від особливостей суспільства. До перших можна віднести:

розвиток, акумуляція та поширення знань;

підготовка до професійної діяльності;

регулювання соціальної поведінки.

До других – більш важливих:

загальнолюдське та в першу чергу національне виховання;

інтелектуальний розвиток і моральне вдосконалення особи В. Козаков. Там само.- С. 75

Другий блок функцій освіти є важливішим за попередній, оскільки саме він закладає в особу той духовно-культурний потенціал, який надбала за весь свій історичний розвиток та чи інша цивілізація, на які ділить американський науковець С. Хантингтон світове суспільство С. Хантингтон „Столкновение цивилизаций?” //Полис 1996.

. Цей блок створює із „людини природньої” людину гуманну, високоморальну, релігійну, патріотичну, коли власне „я” у ієрархії найважливіших речей у житті особи не ставиться уже на першому місці. Перший же блок освітніх функцій не здатний так трансформувати людину; він має метою створення із особи „гвинтика” виробничого механізму держави або іншого економічно-виробничого утворення із наявною сукупністю знань та вмінь, що можуть забезпечити йому конкурентоспроможність серед інших.

Сьогодні деякі науковці говорять про високу якість колишньої україно-радянської і як наслідок сучасної української системи освіти М. Згуровський „Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. – К., 1996

. Я вважаю що такі слова є безпідставними.

Система освіти, яка розглядається як єдина по своїй суті та тривалості, запрограмована на створення у своїх “споживачів” деякого виховного ідеалу, який залежить від устрою держави, світогляду, релігії й моралі народу, від рівня розвитку його культури й національних особливостей. Г. Ващенко „Виховний ідеал”.-Полтава: Полтавський вісник. -1994. – С. 11

Виховний ідеал присутній будь-якій системі освіти. В свою чергу радянську систему освіти, де особа розглядалася „гвинтиком” виробничого механізму та була „просякнута” атеїстичною комуністично-інтернаціоналістичною ідеологією, у незалежній Україні було лише частково підлаштовано до нових умов, проте не змінено докорінно. Таким чином у нас і досі виховується молодь за умов відсутності нового національного виховного ідеалу і частково зламаного старого. Злам старого виховного ідеалу відбувся не до кінця через присутність в українській системі освіти педагогів, вихованих у радянській системі освіти. Виховний ідеал відповідав запитам того суспільства і не призводив до значної духовно-культурної деградації через тотальний контроль держави над усіма сферами життєдіяльності та всепроникну пропаганду, метою котрої було створити у людини фальшиві цінності.

В нових умовах, завдяки лібералізації, демократизації, суспільство, не створивши повністю нової системи осівти, почало значно деградувати в духовному плані. Як доказ даної тези слід хоча б поглянути збірку статистичних даних про рівень злочинності в державі за період незалежності (який напр. у 2003 році збільшився у 1,5 рази порівняно із 1990 р.) Статистичний щорічник України за 2003 рік. – К.: - 2003. – С. 525

, поширення наркоманії, венеричних захворювань, „законних” абортів, кількості безпритульних та ін. індикаторів духовного падіння суспільства.

Таким чином в Україні постала проблема докорінного реформування системи освіти і створення нового виховного ідеалу, виходячи із національних традицій, світогляду, духовності, культури. Дана проблема в свою чергу не була вчасно вирішена і критичність моменту полягає в тому, що нам уже немає коли це робити, зважаючи на сучасні світові освітні тенденції. Так, дійсно 13 років незалежності, постійне скрутне економічне становище, відсутність постійної законопроектної роботи в цій сфері не змогли стати сприяючими