Під час здійснення професійної діяльності адвокату на-дається право представляти та захищати права й інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх судових органах і на всіх стадіях цивільного судочинства.

Для ве-дення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджені ордером.

Відповідно до статті 44 ЦПК України адвокат як пред-ставник у цивільному процесі має право вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень пред-ставника на вчинення певної процесуальної дії мають бути обумовлені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248—250 Цивільного кодексу України. Про при-пинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути поінформовано суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробле-ної у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути в цій самій справі представником іншої сторони.

Відповідно до статті 42 ЦПК України повноваження представників сторін мають бути посвідчені такими доку-ментами:

1)довіреністю фізичної особи;

2)довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3)свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена но-таріально або посадовою особою організації, в якій довіри-тель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонар-ному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичної особи видається за підпи-сом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адво-катським об'єднанням, або договором.

Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Фізична особа може надати повноваження представни-кові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

Цивільний процес є змаганням між позивачем і відпові-дачем у суді з приводу матеріально-правового спору, а цивільно-процесуальне право — це правила цього змагання. Його результат залежить від чотирьох основних факторів:

Судовий процес у цивільній справі має свою стратегію і тактику. В.М. Кравчук уважає, що всі стратегії можна поділити на два види: правильні і хибні. Правильна стра-тегія — вирішити спір у суді для захисту порушених чи оспо-рюваних суб'єктивних прав. Хибна стратегія — це вико-ристання права на звернення до суду з метою, що не пов'язана із захистом порушених прав. У таких випадках позивач має такі цілі:

1) помститись відповідачеві;

щось комусь доказати (так звані "справи принципу");

відволікти увагу та ресурси відповідача від інших проблем;

створити інформаційний привід;

затягнути вирішення іншої справи;

відреагувати на порушення закону та ін.

Встановити справжню мету позивача є першочерговим завданням відповідача. Спільною процесуальною метою сторін є вирішення справи на свою користь. Позивач праг-не, щоб суд задовольнив його вимоги до відповідача у пов-ному обсязі, а відповідач — щоб суд відмовив у позові. Якщо справу виграти складно, відповідачі обирають іншу стратегію — не програти, різновидами якої є:

–укладення мирової угоди;

переконання позивача відмовитися від позову;

унеможливлення виконання рішення суду на користь позивача. [16; с.251-252]

Обрана стратегія втілюється у процесуальній діяльності зацікавлених осіб. Це вже цивільно-процесуальна такти-ка, яку В.М. Кравчук визначає як систему прийомів і за-собів діяльності зацікавленої особи, використання яких за-безпечує найбільш ефективне втілення обраної стратегії під час розгляду цивільної справи в суді.

РОЗДІЛ 2

Гарантії адвокатської діяльності

2.1 Адвокатська таємниця.

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь i гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових oci6 i технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. 3 цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Однак дотримуватись визначених норм не можливо без чіткого їх розуміння. Зокрема в законодавстві немає точного переліку відомостей, які можуть становити адвокатську таємницю. Зокрема в ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» говориться: «Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етичної й морально-психологічної точок зору. Говорячи про професійну етику адвоката, проблеми, що при цьому виникають можна підрозділити так. З одного боку, йдеться про адвокатську діяльність, що врегульовується чинним законодавством. З другого боку, морально-етичні проблеми не регулюються законодавцем, тому термін «професійна етика» виявляється досить штучним. В той же час, професійність може розглядатися як рівень кваліфікації адвоката. Такий підхід розкриває тенденцію до