поєднання проблем права та суспільної свідомості в цілому. Дане «поєднання» не можна визнати послідовним, воно є бажаним. В українській історико-правовій культурі значне місце займали принципи особливої моральності, вони мали особистіший характер. Наприклад, Ф. Прокопович, Я. Козельський, Г.С. Сковорода виділяли природне та громадське право. Просвітницький дух останніх ставив мораль вище права. Наприклад, тілесна смерть вважалася меншим покаранням, ніж духовна, тобто осуд, забуття, презирство тощо. Моральність розглядалася на рівні божественного закону, що фор-мувало особливу національну етику. Провідну рису української ментальності починає визна-чати феноменологічність, екзистенційність. Г.С.Сковорода, наприклад, вважав, що «перемога» в судовому засіданні є абсурдом, оскільки «переможця» не існує.
Виникає відповідна етимологічна проблема: чи може бути поєднана морально-етична (екзистенційна) та правова сторони суспільного життя? Зрозуміло, що українське право по-винно мати і свою особливу філософію права. Якщо визнати це, то воно вимагає і особливого методу, тобто відповідної логіки права.
Поширюючи загальні проблеми права на розуміння адвокатської таємниці, можна стверд-жувати, що остання не може розглядатися у відриві від соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. В той же час, в сучасному праві виділяються дві основні тенденції, а саме: всі суспільні відносини регулювати через право; розмежовувати мораль і право. Розглядаючи професійну діяльність адвоката, бачимо, що ці дві тенденції призводять і до різного розуміння адвокатської таємниці. Перша — намагається розширити розуміння її правових аспектів до морально-етичних норм і, звідси, відповідні форми адвокат-ської відповідальності, тоді як друга тенденція виявляється у намаганні регламентувати будь-яку діяльність адвоката, передбачивши всі правові наслідки, що й складатиме сучасну адвокатську етику. Професія адвоката і постає такою, в якій перехрещуються і морально-правові аспекти, і чисто правові. На цьому грунті й формується професійна етика адвокатів.
У Кодексі поведінки юристів у Європейському співтоваристві, прийнятому у жовтні 1998 р.підкреслено роль деонтологічних правил для забезпечення виконання адвокатурою її важливої і особливої ролі у суспільстві. В преамбулі до цих правил зазначено, що адвокат у демокра-тичному суспільстві при виконанні своїх професійних обов'язків вступає в різноманітні відносини , що покладають на нього відповідні обов'язки перед клієнтами, судом та іншими органами влади, адвокатською професією, її окремими представниками, суспільством. Адвокатська професія стала суттєвою запорукою охорони прав людини у відносинах з державною владою, Це і формує особливі вимоги до юридичної деонтології. Існування чітких норм адвокатської етики, які відповідають загальновизнаним міжнародним стандартам, розглядається як необхідна передумова, без якої неможлива довіра до адвокатів.
Складною є й проблема зв'язку громадського і особистого обов'язку, тобто обов'язку й совісті. Володіння таємницею впливає на вибір позиції адвоката у цивільних справах. Він може навіть відмовитися від захисту інтересів свого довірителя, якщо повідомлені йому факти впливають на можливість підтримання позиції клієнта. Але, вже беручи участь у справі, адвокат зобов'язаний представляти інтереси довірителя, використовуючи всі передбачені законом за-соби і способи для встановлення обставин, які є підставою вимог і заперечень клієнта. Ряд адвокатів-правознавців України визнає, що свою правову позицію адвокат повинен узгоджувати з підзахисним. Тобто він не вправі ігнорувати думку підзахисного, не вільний у виборі позиції (крім випадків, коли підзахисний обмовляє себе), але у вирішенні правових питань, вибору тактики і методики захисту він є незалежним.
Адвокат висловлює суду свою думку про докази, їх обгрунтованість чи, навпаки, супереч-ність, не перекручуючи фактів. В цій ситуації, як зазначає І.Л.Петрухін, він може порадити підзахисному щиросердно визнати свою вину. Однак це лише порада, не більше. Вмовляти підзахисного чи схиляти його до цього адвокат не має права16. Зізнання, викладені в приватній бесіді підзахисним адвокату, не повинні, на думку І.Л.Петрухіна, братися до уваги з таких причин: об'єктивно вина підзахисного не доведена; суб'єктивна заява обвинуваченого, який взяв вину на себе, може бути обманом, а перевірити її адвокат не має можливості . Існує думка, що таке розходження позицій підзахисного і захисника допустиме. Захисник і повинен спростувати обвинувачення, спираючись на показання підзахисного і, водночас, звернути увагу суду на обставини, що пом'якшують його вину і відповідальність.
Дискусія щодо позиції адвоката в кримінальному процесі триває і в даний час, але щодо адвокатської таємниці, її збереження, то саме вона і повинна визначати прикінцеві принципи позиції адвоката. Саме таку позицію і виявляє М.М. Михеєнко, коли стверджує, що при запереченні підзахисним своєї вини, захисник не вправі зайняти протилежну позицію. Функцію захисту адво-катської таємниці закладено і в змісті статей 25, 26, 57, 71 Правил. Особливо слід звернути увагу на їх розділ IX «Відповідальність за порушення правил адвокатської етики» (статті 77 — N1). Тут може йтися про єдину відповідальність — дисциплінарну. Остання, на мою думку, і виражає ту тенденцію в розумінні адвокатури, що і передбачає широку морально-етичну основу.
Коли підзахисний заперечує свою вину, яка підтверджується матеріалами справи, а адвокату довірительно розповідає про вчинений ним злочин, то, як зазначає І.Л. Петрухін, треба повідомити підзахисному, що захист буде спиратися на докази, зібрані у даній справі. [21; с.5 ] Адвокатська таємниця і полягає в тому, що адвокат не вправі без згоди клієнта скорис-татися отриманою інформацією, він може шукати лише слабкі місця в обвинуваченні й просити суд про винесення виправдального вироку. Адвокат не повинен ігнорувати волю дієздатної людини, яка заперечує проти розголошення адвокатом довірених йому таємниць. [21; с.6 ] І.Л. Петрухін вважає, що розголошення адвокатської таємниці можливе лише в тому .разі, коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин, вчинення