Особливу ситуацію, на мою думку, розглядає С. Арія, коли говорить про клієнта, який розповідає про деталі підготовки злочину. Зрозуміло, що адвокат порадить відмовитися від його вчинення та вкаже на можливі наслідки. Але як бути адвокату далі? Запобігти скоєнню злочину, розкривши адвокатську таємницю? Яка ж суть останньої у цьому випадку? Отже, знову наштовхуємося на колізію права і моралі. Але саме така ситуація, вважаю, зумовлює необхідність правової реформи і в цьому питанні.

В той же час, відповідальність за розголошення адвокатської таємниці має покладатися й на інших працівників, які працюють разом з адвокатом. Облік, зберігання матеріалів справи повинні виключати можливість доступу до них сторонніх осіб. Гарантією збереження адвокат-ської таємниці повинно бути притягнення до юридичної відповідальності службових осіб, що прагнуть нею заволодіти, чи яка стала відома їм внаслідок виконання ними службових обов'яз-ків.

Певною формою забезпечення саме конфіденційності є побачення адвоката з клієнтом, яке сприяє необхідному психологічному контактові, відвертості, довірі, створюючи можливості для ведення захисту. В той же час, особливим моральним обов'язком для адвоката стає неповідомлення підзахисному тих відомостей, якими той міг би скористатися, щоб ввести суд і органи слідства в оману.[17; с.134]

Отже, адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Пра-вовий аспект стає домінуючим, оскільки в сучасних умовах змінюється і правовий статус громадянина.

Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав і свобод людини і громадянина. А це, на мою думку, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому.

2.2. Адвокат і захист прав громадян.

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є настільки простими й нескладними, що доступні розумінню всіх і кожного, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають різноманітнішими та заплутанішими, а разом з тим ускладнюються й відповідні юридичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підготовки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, що надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями.

Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури. Тому будь-які системи організаці та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах світу, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватись саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.[23; с.80-81]

Така роль адвокатури набула широкого міжнародного визнання.

Про це свідчить хоча б те, що основні засади, які стосуються соціального призначення адвокатури, її організації та діяльності, отримали нормативне обґрунтування і були закріплені на світовому рівні. Так, як уже зазначало-ся, VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 р. у Нью-Йорку, прийняв "Основні положення про роль адвокатів".

У цьому документі на світовому рівні вперше було за кріплено основні засади, які стосуються соціального при значення адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів.

Цей документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який забезпечує їх відповідність світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього важливого інституту захисту основних прав і свобод людини.[1. с.30]

З "Основними положеннями" узгоджується ще один доку-мент, прийнятий у вересні 1990 р. міжнародною, але неуря-довою організацією — Міжнародною асоціацією юристів — "Стандарти незалежності юридичної професії".

У жовтні 1988 р. у Страсбурзі на пленарному засіданні делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято За-гальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Кодекс визначає місце адвоката в суспіль-ному житті, основні принципи адвокатської діяльності, регламентує відносини адвоката з клієнтами, судом та взаємовідносини адвокатів.

Кабінет міністрів Ради Європи прийняв цілу низку до-кументів, які стосуються забезпечення права особи на на-дання правової допомоги. Резолюцію Комітету міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консуль-тації від 2 березня 1978 р.; Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 р.; Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи де-ржавам-членам відносно принципів цивільного судочин-ства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого 1984 р.

РОЗДІЛ 3

Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури

3.1 Вища кваліфікаційна комісія.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про адвокату-ру" та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адво-катури, затвердженого Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93, зі змінами станом на 27 березня 2007р, Вища кваліфікаційна комісія ад-вокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дис-циплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змі-нювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури