У різні періоди мінялися домінуючі критерії міжнародної правосуб'єктності: у минулому вважалося, що одним з важливих елементів є можливість оголошення і ведення війни проти іншого суб'єкта міжнародного права. Тепер — це здатність мати права та обов'язки і здатність їх здійснювати, реальним відбиттям чого служить можливість брати участь у міжнародних договорах на рівних підставах з іншими державами. Членство в міжнародному товаристві, рівноправність з іншими членами міжнародного товариства — один з найбільш показових критеріїв міжнародної правосуб'єктності держави.

1.1.Територіальна і екстратериторіальна юрисдикції.

До таких критеріїв належить також територіальна і екстратериторіальна юрисдикції. Вони знаходять своє відображення у тому, що на власній території держава здійснює необмежене підпорядкування всіх осіб — фізичних і юридичних, власних та іноземних, хоча щодо останніх вона має поважати визнані імунітети, насамперед дипломатичний імунітет, імунітет стосовно державного майна на основах взаємності та ін. Слід також ураховувати поширення юрисдикції на так звану умовну територію. Держава здійснює також юрисдикцію над деякими категоріями іноземців, які перебувають за межами її території, але скоїли щодо даної держави злочинні дії. Нарешті, держава здійснює юрисдикцію над особами, котрі скоїли міжнародні злочини, незалежно від їхнього місцезнаходження. Під час другої світової війни країни антигітлерівської коаліції проголосили своє право переслідувати і судити німецьких воєнних злочинців у якій би частині земної кулі й у якій би країні вони не сховались. Юрисдикцію держави за межами своєї території в указаних, а також декількох інших випадках іменують екстратериторіальною юрисдикцією.

Роділ 3. Види держав як основних суб'єктів міжнародного права.

Загальновизнано, що основними суб'єктами міжнародного права є держави. Визначення обсягу міжнародної правосуб'єктності держави іноді викликає труднощі. Якщо не виникає сумніву в повноті її суверенітету правосуб'єктність унітарної держави не викликає сумніву. Але коли йдеться про складну державу, труднощі можуть виникнути.

Під складними слід розуміти федеративні держави, конфедерації, унії. У федеративній державі суб'єктом міжнародного права є федерація у цілому. Хоча в ряді держав суб'єкти федерації наділені правом вступати у відносини з іншими державами, це не утворює для них міжнародної правосуб'єктності. Винятком була радянська федерація, суб'єкти якої мали конституційне право виходу зі складу Союзу і тому визнавалися суб'єктами міжнародного права. Для обґрунтування цієї позиції посилалися на членство двох союзних республік, Української РСР і Білоруської РСР, в ООН та інших міжнародних організаціях, а також на наявність у всіх інших союзних республіках органів зовнішніх зносин. Проте ні в кого не виникало сумніву в фіктивності як права виходу, так і міжнародної правосуб'єктності. Включення УРСР і БРСР у склад членів ООН було викликане кон'юнктурними міркуваннями, насамперед бажанням СРСР збільшити у ній своє представництво, і західні союзники змушені були прийняти таке рішення під переконливим впливом військової могутності СРСР на завершальному етапі другої світової війни. Насправді реалізація міжнародної правосуб'єктності союзних республік СРСР, як і право виходу, абсолютно виключалися всією радянською дійсністю, насамперед політичними-мотивами і відсутністю юридичних механізмів. Нормативна регламентація права виходу виникла лише у кінці існування СРСР і в той період вже не мала значення. Водночас бажано зазначити, що конституції двох інших соціалістичних федерацій — ЧССР і СФРЮ — навіть формально не надавали суверенітету своїм суб'єктам, не передбачали права виходу зі складу федеративної держави і не вважали їх суб'єктами міжнародного права [Цього положення не може змінити той факт, що Королівство Бельгія як федеративна держава укладає міжнародні угоди не тільки від свого імені, але й від імені Французької спільноти Бельгії, Фламандської спільноти Бельгії, Німецькомовної спільноти Бельгії, Валлонського регіону Бельгії, Фламандського регіону Бельгії та Регіону Брюссель — столиці Бельгії]. Тому можна дійти висновку, що відома й існуюча практика організації федеративної держави виключає визнання за суб'єктами федерації міжнародної правосуб'єктності (без згоди самої федерації) Федеративні держави: Росія, США, Канада, Бразилія, Мексика, Аргентина, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Індія, Пакистан, Малайзія, Нігерія, Австралія. [Сьогодні у світі налічується 19 федеративних держав, і зазначена властивість притаманна всім таким державам]. Винятком було положення про федеральну землю Баварію за Веймарською конституцією 1919 р. їй надавалося право підтримувати дипломатичні відносини, але тільки з Ватиканом. Це право було скасовано законом від 30 січня 1934 р. з приходом до влади фашизму.

3.1.Держави, які мають статус постійного нейтралітету.

Серед держав як СМП іноді виділяють держави, які мають статус постійного нейтралітету (Австрія, Камбоджа, Мальта, Швейцарія). Але цей статус не зачіпає їх суверенітету. Всі вони є повноправними суверенними державами.

Конфедерація — союз держав. Саме це визначення свідчить про зберігання за членами конфедерації державної самостійності, оскільки конфедерації утворюються для досягнення певної мети: воєнної, політичної, економічної або сполучення цих цілей. Конфедерація, як правило, — тимчасове об'єднання, яке припиняє своє існування з досягненням поставленої мети або перетворюється в більш тісний союз — найчастіше у федеративну державу. Конфедерація утворюється міжнародним договором з певними умовами об'єднання та існування. У ньому, як правило, передбачається зберігання кожним членом конфедерації власних органів влади і підпорядкованість громадян власній державі. Члени конфедерації зберігають міжнародну правосуб'єктність. Відомими конфедераціями минулого були США (з 1778 до 1787), Швейцарія (з 1291 до 1798 та з 1815 до 1848). Деякий час існувала конфедерація Сірії та Єгипту (лютий 1958 — вересень 1961), які об'єдналися під назвою Об'єднана Арабська Республіка (ОАР), декілька раз робилися спроби утворення конфедерації Єгипту і Лівії, тепер привертає увагу правовий статус Європейського Союзу, котрий після