Монако перебуває під протекторатом Франції. За договором від 17 липня 1918 р. Франція "забезпечує князівству Монако захист його незалежності і суверенітету і гарантує недоторканність його території", а його міжнародні відносини завжди мають бути "предметом попереднього погодження" між двома урядами. Монако зберігає свою державність доти, поки у князя є спадкоємці. Якщо виявиться, що престол не зайнятий "з причини відсутності прямого або всиновленого спадкоємця", Монако буде поглинуто Францією. Таким чином, міжнародна правосуб'єктність країни реалізується Францією.

До сьогодні зберігаються деякі форми - колоніальних володінь. Це Мальвінські (Фолклендські) острови і Гібралтар, котрі належать Великобританії, та декілька інших. Незважаючи на незначну роль, яку відіграють ці території, досвід останнього періоду свідчить, що вони можуть служити приводом для серйозних міжнародних ускладнень. Тому послідовна реалізація антиколоніальних резолюцій ООН залишається нагальною проблемою.

Розділ 5. Правосуб'єктність міжнародних організацій

Деяку невизначеність доктрини з питання про правосуб'єктність міжнародних організацій було подолано консультативним висновком Міжнародного Суду ООН 1949 p. з питання міжнародної правосуб'єктності ООН. Зазначалось, що розвиток міжнародного права визначався потребами міжнародного життя, а зростаюча активність держав сприяла діям формувань, котрі не є такими. Міжнародний Суд підкреслив, що кульмінаційним пунктом у цьому процесі є утворення ООН, яка наділена і має значний обсяг міжнародної правосуб'єктності та здатність здійснювати правові дії на міжнародному рівні. Враховуючи всі функції ООН, Міжнародний Суд дійшов висновку, що ООН є суб'єктом міжнародного права, хоча й не рівнозначним державам, і не має таких самих прав і обов'язків, які мають держави. Як відомо, ООН має право укладати міжнародні договори, брати по них права і обов'язки, має привілеї й імунітети, у взаємовідносинах зі своїми членами вдається до політичних засобів, а рішення, що приймаються Радою Безпеки, у ряді випадків є для держав обов'язковими. Нарешті, ООН здатна висувати міжнародно-правові вимоги для затвердження своїх прав. Г.І.Морозов не без підстав визнав правосуб'єктність ООН "специфічною" [Курс международного права: В 7 т. — М.: Наука, 1992. — Т. 6: Отрасли международного права. — С. 42], враховуючи її активну діяльність у сфері міжнародної правотворчості й координаційну роль щодо спеціалізованих установ.

Це не означає, що всі міжнародні організації у найширшому розумінні мають міжнародну правосуб'єктність. Немає підстав зараховувати до них Організацію Північноатлантичного договору чи Британську Співдружність Націй. Мабуть, лише ті з них, котрі мають необхідні ознаки, можуть мати міжнародну правосуб'єктність.

5.1. Ознаки, які можуть мати міжнародну правосуб'єктність.

1.Здатність укладати міжнародні договори;

2.Мати привілеї та імунітети;

3.Здатність заявляти міжнародно-правові претензії;

4.Право бути стороною у справах, що розглядаються міжнародними судами, тощо. Як правило, ці ознаки випливають з установчих документів організації. Якщо міжнародна організація має частину повноважень, питання про її правосуб'єктність вирішується з урахуванням конкретних обставин.

Ряд авторів стверджують, що всі міжнародні організації мають похідну, вторинну або повторну, правосуб'єктність.

Неурядові організації міжнародної правосуб'єктності не мають. Винятком є Міжнародна Організація Червоного Хреста, яка має ряд ознак міжнародної правосуб'єктності [Черкес М.Ю., Ризкиков В.Г. Міжнародна правосуб'єктність Червоного Хреста як неурядової організації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 1997. — № 1. —С. 91—93.].

Розділ 6. Визнання і міжнародна правосуб'єктність

Поява кожного нового суб'єкта міжнародного права пов'язується із вступанням його в міжнародне співтовариство. Це не означає його прийняття в міжнародне товариство, оскільки виникнення нового суб'єкта є об'єктивною реальністю, яка не залежить від будь-чиєї волі. Тому помічають появу нового суб'єкта чи ні — не впливає на його міжнародну право- та дієздатність. Але особливість міжнародного права полягає в тому, що право- та дієздатність кожного суб'єкта реалізуються у взаємовідносинах з іншими і залежать, таким чином, від їхнього бажання прийняти його в міжнародне товариство, визнати його існування або не визнавати.

МІГ визнання - акт уже існуючої держави, яка вважає доцільним вступити у юридичні відносини із стороною, яку визнає.

Проблема визнання виникає найчастіше при територіальних змінах:

1. при об'єднанні держав або їхньому розпаді (розділенні, виділенні),

2. при набутті незалежності,

3. при соціальних революціях,

4. інших нелегітимних способах зміни політичного режиму.

Визнання держав:

урядів;

Народів, які реалізують право на самовизначення;

Національно-визвольних рухів;

Воюючої та повсталої сторони;

Організацій та рухів опору.

У статутних документах міжнародних організацій, і ООН, зокрема, відсутні положення про визнання нових держав як необхідну умову їх прийняття до організації. Прийняття до міжнародної організації нової держави не означає автоматичного визнання його зі сторони держав - членів даної організації, оскільки інститут визнання та інститут членства в міжнародних організаціях є самостійними інститутами МП.

У міжнародному праві дискусія про природу визнання має довгу історію і зводиться до визначення його юридичної суті: чи конструює визнання суб'єкт міжнародного права (конститутивна теорія) або лише декларує його появу (декларативна теорія). Вперше конститутивна теорія була сформульована в декларації міністра закордонних справ Еквадора Тобара у 1907 р. Пізніше вона була схвалена