Предмет дослідження складає система нормативно-правових актів, судова практика, вітчизняна юридична література з теоретичних та практичних проблем реалізації прав дитини.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались такі методи дослідження: історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, метод екстраполірування показників і процесів, правових рішень у схожих галузях юридичної науки (метод правової аналогії або аналогії закону), структурно-функціональний, комплексний метод. Історичний метод дозволив провести аналіз правового регулювання прав дитини в еволюції розвитку сімейного та цивільного законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу досліджується нормативне регулювання проблемних питань реалізації особистих немайнових та майнових прав дитини в різних країнах (Росія, Франція, Німеччина, Англія). Застосування формально-логічного дало змогу здійснити тлумачення окремих понять та термінів. Метод правової аналогії або аналогії закону дозволив виявити в Сімейному, Цивільному, Кримінальному кодексах України деякі недоліки і прогалини в правовому регулюванні тотожних понять. Використання структурно-функціонального та комплексного методів дослідження сприяло аналізу змісту нормативних актів, які регулюють теоретичні та практичні проблеми реалізації прав дитини в Україні, а також зробити і обґрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цього інституту сімейного права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці українського сімейного права після прийняття нового Сімейного Кодексу України було проведене комплексне дослідження основних теоретичних та практичних проблем реалізації сімейних прав дитини в Україні.

Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

1. Додатково аргументовано поняття правового статусу дитини, як особи від народження до досягнення 18 років (повноліття), якщо інше не встановлено законом.

2. Обґрунтовано доцільність розгляду питання зловживання сімейним правом через межі його реалізації, оскільки властивість зловживання сімейним правом полягає в його пов’язаності не з суб’єктивним правом в цілому чи з його змістом, а з процесом його реалізації, тобто з його безпосереднім здійсненням. Акцентується увага на тому, що закон, встановлюючи межі реалізації прав, фактично може забезпечити дотримання принципу незловживання наданим правом. В силу встановлення в Сімейному Кодексі України вищезгаданих меж реалізації сімейних прав, пропонується доповнити Сімейний кодекс України положенням про недопустимість зловживанням правами та обов’язками, що здійснюються з наміром завдати шкоди правам та законним інтересам інших осіб.

3. Запропоновано прийняти окремий закон, який би рег-ламентував захист майнових та особистих немайнових прав дитини, чітко визначав функції органу опіки та піклування та служб у спра-вах неповнолітніх. Таким спеціальним нормативним актом міг би бути Закон ”Про права дитини”, розробка якого почалась ще в 1992 році, але так і не знайшла свого втілення. Цей закон, по-перше, повинен об’єднати всі права малолітніх та неповнолітніх осіб; по-друге, – врегулювати права, які в даний час не знайшли правового регулювання. На наш погляд, таким повинен бути шлях підвищення рівня правової захищеності малолітніх і неповнолітніх. Закон про права дитини стане тим фундаментом, який буде визначати мету, завдання, способи правозахисної діяльності щодо дітей.

4. Запропоновано розглядати дитину як повноправного суб'єкта аліментних відносин, виходячи з того, що аліменти - це платежі цільового призначення і саме дитина, а не один із батьків, має право власності на аліменти. Якщо метою аліментних зобов'язань є забезпечення необхідних умов існування, в даному випадку, малолітніх і неповнолітніх дітей як членів сім'ї, які потребують допомоги, то слід виходити з права людини на достатній рівень життя в конкретній державі.

5. Пропонується до системи особистих немайнових прав дитини включити особисті немайнові права, що індивідуалізують дитину (право на прізвище, ім’я, по батькові; право на громадянство; на збереження сімейних зв’язків, тобто на спілкування з родичами та іншими членами сім’ї; право на повагу до своєї гідності; право на свободу думки, совісті і релігії), що забезпечують її розвиток ( право на виховання своїми батьками; право противитись неналежному виконанню батьками своїх обов'язків; право на звернення до суду за захистом свого порушеного права) і ті, що визначають дитину як самостійного суб’єкта права (право на сімейне життя; право на висловлення своєї думки; право на охорону здоров’я та медичне обслуговування; право на особливий захист і допомогу з боку держави).

6. Досліджуючи питання про різницю у віці, доведено необхідність врахування в першу чергу інтересу дитини, яку бажають усиновити. Адже саме для забезпечення права кожної дитини жити і виховуватись в сім’ї й створений інститут усиновлення. По-друге, інтереси усиновлювачів теж мають пріоритетне у порівнянні з державним регулюванням процедури усиновлення значення. Адже кожна особа має право на сім’ю, яку можна створити на підставі усиновлення (ч.4 ст.3 СК України). І встановлення якихось обмежень цього права є недопустимим.

7. Підтверджено проблему неточності і неповноти норм ЦК України і СК України про встановлення опіки та піклування над дітьми, відсутності доцільних норм в Цивільно-процесуальному Кодексі України про судовий порядок встановлення опіки та піклування, що породжує нові дискусійні проблеми в науці сімейного, цивільного та цивільно-процесуального права, є гальмом судової практики та практики органів опіки та піклування при встановленні опіки та піклуванні над дітьми. В сукупності такі перешкоди для дітей-сиріт і дітей, які залишились без батьківського піклування, знайти нову сім’ю, отримати належну турботу, належне виховання, захист особистих та майнових прав в необхідних випадках, зокрема захист права на сімейне виховання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення чинного сімейного законодавства. Теоретичні положення дослідження можуть бути використані при викладанні навчальної дисципліни ”Сімейне право України“ та спецкурсів, зокрема ”Колізії сімейного права“, ”Охорона та захист