цьому контексті заслуговує на увагу питання режиму власності на майно дитини. Зокрема СК України визначає :
1) роздільність майна батьків і дітей, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (ч.1 ст.173). При цьому встановлюється, що майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини, якою вона може розпоряджатися в межах, встановлених цивільним законодавством України (ст.174). Якщо між малолітніми, неповнолітніми дітьми та батьками, які прожи-вають спільно, виникне спір щодо майна, то, незважаючи на його вартість, а виходячи лише із призначення речі, можна вважати, що така річ належа-тиме дитині. При цьому, якщо дитина і хтось із батьків спільно користу-ються, наприклад, музичним інструментом, буде застосовуватися загальне правило (ч. 2 ст. 173 ) - майно вважатиметься власністю батьків [10, с. 355];
2) власність майна батьків, коли у контексті ч.2.ст.173 СК України мова йде про майно малолітніх та неповнолітніх дітей, виходячи з підстав виникнення і вирішення спору між ними. У частині 2 ст. 173 СК України до внесення змін 22 грудня 2006 р. йшлося про те, що майно малолітніх та неповнолітніх дітей вважається таким, що належить батькам. І це положення наводилося без винятків. Сучасна редакція СК України вже говорить про те, що оскільки незалежно від того, що діти проживають однією сім'єю з батьками, їм може належати на праві власності майно, яке вони отримали у порядку дарування, спадкування, придбали за власні кошти тощо. Отже, коли діти або їх представники не зможуть підтвердити свої права на майно, то воно вважається таким, що належить батькам. Наприклад, діти можуть бути власниками майна та учасниками спільної сумісної власності, коли беруть участь у будівництві будинку або створенні іншого майна, без встановлен-ня умов його розподілу, а також спільної часткової власності (при привати-зації квартири) [10, с. 439-441; 40, с. 533-534];
3) режим спільної сумісної власності знайшов відображення у нормі ст.175 СК України, яка є дуже важливою у правозастосовчій практиці нотаріусів та судів. Зокрема, встановлено, що майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці та коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. З цим по-ложенням закону однозначно погодитися важко, оскільки визначити внесок кожного члена сім'ї, наприклад, обсяг праці або коштів у будівництво дачі, дуже складно, але кошти, внесені у купівлю автомобіля, можуть раху-ватися по-різному. Наприклад, при внесенні дитиною 1 грн. у купівлю автомобіля виходитиме, що у неї виникає право спільної сумісної власності разом із батьками на автомобіль. Водночас, автомобіль буде зареєстровано на ім'я одного із батьків, а тому власниками вважатимуться за договором бать-ки (подружжя), тобто права дитини можуть порушуватися. Тому нотаріус при посвідченні договорів осіб, які є батьками, має з'ясовувати у ді-тей, чи не вкладалися ними гроші у купівлю нерухомого чи коштовного майна, і чи не потрібно їх зазначати співвласниками такого майна. Видаєть-ся, що така гіпотетична формула діяльності нотаріуса явно неможлива, а то-му доцільно виходити з того, що майно вважається таким, що належить батькам (ч. 1 ст. 173 СК), якщо інше не буде встановлено судом. Для адвокатів же наведене положення дає широке «поле» для діяль-ності щодо захисту прав дитини. Наприклад, у разі доведеності факту, що будь-який дарунок, який отримала дитина, був проданий батьками, а коштів за цим правочином не опиниться на рахунку дитини, то питання щодо належності всіх подальших надбань за правом особистої або спільної власності батьків стає спірним, якщо дитина не буде зазначена як співвлас-ник майна. Тоді остаточне вирішення даної правової ситуації матиме колізійний характер, а саме:
можна ставити питання про врегулювання взаємовідносин за ст. 175 СК України і визнавати право власності на майно, придбане після продажу влас-ності, належної дитині;
пряма дія частин 3 та 5 ст. 177 СК передбачає відшкодування завданої дитині шкоди, тобто у такому разі відшкодування стосуватиметься не тіль-ки прямої шкоди, тобто покриття вартості майна, що належало дитині, а й втраченої вигоди та доходів, оскільки законом передбачається відповідаль-ність за неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини (ч. 8 ст. 177 СК України).
Тобто залежно від перерахованих обставин дитина та її представник можуть пропонувати суду вирішити спір між дитиною та батьками шляхом засто-сування однієї із зазначених підстав.
Тому слід чітко відмежовувати ті випадки, коли майно купується за осо-бисті кошти батьків, а коли до їх коштів додаються кошти дитини або май-но купується за особисті кошти дитини. Але спільні права на майно у членів сім'ї можуть виникнути не тільки у разі купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна за кошти батьків та дітей, а й у разі спадкування, дарування, приватизації майна, коли право спільної власності має розцінюватися як спільна часткова власність. Наприклад, у разі дарування будинку одночасно і батькам, і дитині, у кожного з них виникатиме право спільної часткової власності. Крім того, права власності батьків або дітей можуть бути обтяжені речовими правами одного з них або інших (третіх осіб). Тому при відчуженні такого майна нотаріус має вивчити усі документи та витребувати усі необхідні безспірні докази для посвідчення таких правочинів.
2.2. Деякі питання реалізації права дитини на аліменти
Обов’язок батьків матеріально утримувати дитину є, певною мірою, формою реалізації права останньої на аліменти. Таке матеріальне утримання