Чітка фіксація в законі (ст. 82 КпШС на одну дитину - чверть; на двох дітей - третина; на трьох і більше дітей - половина заробітку (доходу) батьків) "аліментної частки" від заробітку матері, батька дитини, яка дедалі частіше ставала об'єктом критики - це вже історія. На сьогодні в Україні почала діяти загальноєвропейська законодавча традиція, за якою у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначатиме суд.

На сьогодні суд, ґрунтуючись на нормах статей 183, 184 СК України, має право встановлювати розмір аліментів індивідуально у відсотковому співвідношенні від доходу або певну суму щомісяця. Тобто частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, у кожному разі визначається судом. Так, наприклад, у справі №2-64/09 Рокитнянським районним судом Київської області було розглянуто справу за позовом А. до Б. про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчатися. Позивачка А. звернулась до суду з позовом стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня подання заяви до суду на період навчання до досягнення дочкою 23-річного віку, посилаючись на те, що відповідач є батьком дитини і не виконує свого обов'язку матеріально утримувати дочки, яка продовжує навчання після досягнення повноліття. За результатами розгляду справи, суд вирішив позовну заяву задовольнити і стягнути з відповідача Б. аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 09 січня 2009 року і до закінчення навчання у учбовому закладі, тобто до 01.08.2010 року [47].

Позов про стягнення аліментів може бути пред'явлено до одного з батьків у випадку порушення обов'язку щодо утримання дитини або порушення умов договору про сплату аліментів на дитину. Так, заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину в будь-який час. За загальним правилом аліменти на дитину, виходячи з ч. 1 ст. 191 СК України, присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Є думка, що законодавець виходив із припущення, що, оскільки правомочна особа не зверталася до суду, аліменти на дитину сплачувалися добровільно або згідно з умовами укладеного між батьками дитини договору про сплату аліментів на неї [29, с. 288].

СК України не містить переліку випадків, коли батьки можуть бути повністю або частково звільнені від сплати аліментів. Судам надаються широкі повноваження у вирішенні цих питань залежно від конкретних обставин справи та матеріального становища сторін. Звільнення від сплати аліментів або зменшення їх розміру є правом суду, а не його обов'язком.

Однією з проблем, що розглядає національне законодавство, є здійснення аліментних зобов'язань особою, яка тимчасово перебуває або має намір постійно проживати в іноземній державі. Якщо дитина проживає в Україні, а батько за кордоном, що, однак, не звільняє останнього від сплати аліментів, позов про стягнення аліментів може бути подано до суду України за місцем проживання дитини. Втім, якщо між Україною і державою, у якій проживає платник аліментів, немає договору про надання правової допомоги, то виконання рішення суду України про стягнення аліментів може виявитися проблематичним.

Особливі правила стягнення аліментів передбачені, зокрема, п. 4 ст. 181 СК України у разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги. У такому разі вони стягуються відповідно до Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р [48].

Відповідно до Порядку аліментні зобов'язання оформляються договором між батьками дитини (між тим із батьків, який виїжджає за кордон, і тим із них, з ким залишається дитина (діти)), або опікуном, піклувальником чи договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). У разі невиконання особою, що виїжджає за кордон, аліментних зобов'язань стягнення з неї аліментів провадиться за рішенням суду.

На нашу думку, є потреба визначити механізм стосовно випадків невиконання аліментних зобов'язань особою, що виїжджає за кордон для постійного проживання на момент одержання паспорта громадянина України. Якщо платник аліментів не має можливості забезпечити виконання аліментного зобов'язання гарантіями у вигляді передачі права власності на нерухоме майно, тобто не має об'єкта нерухомого майна, або вартість об'єкта є недостатньою для забезпечення аліментних зобов'язань, виникає потреба у встановленні чітко фіксованого мінімуму на дитину, який повинен дорівнювати, на нашу думку, 100% мінімальної заробітної плати.

Таким чином, аналізуючи стан національного законодавства стосовно дитини - повноправного суб'єкта аліментного права, слід наголосити на таких підсумкових моментах.

СК України містить положення, за яким аліменти, одержані на дитину, визначаються власністю того з батьків, на ім’я якого вони виплачуються. На нього також покладається обов’язок використовувати їх за цільовим призначенням. Встановлюється, що неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на її утримання, а в разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти переходять до її власності. СК України також надає неповнолітній дитині право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК України, тобто за згодою її законних представників.