Ми пропонуємо всі права дитини немайнового характеру виділити у три групи:

особисті немайнові права, що індивідуалізують дитину;

особисті немайнові права, що забезпечують розвиток дитини;

особисті немайнові права дитини, що визначають її як самостійного суб’єкта права.

Дискусійним є питання про те, як співвідносяться і чи охоплюється поняттям правоздатності особисті немайнові права. На сьогоднішній день це питання вже висвітлювалось в літературі. Саме специфіка сімейного правовідношення і суб’єктів, які беруть в ньому участь, дозволяє говорити про розширену правоздатність батьків за рахунок правоздатності дітей. Слід погодитись з позицією проф. А.І. Бірюкової, яка вважає, що визначивши природним право на життя, здоров’я, сім’ю, законодавець включив ці права не тільки в обсяг правоздатності дитини, а й у зміст правоздатності батьків. Вчена стверджує, що батьки виступають співносіями правоздатності і суб’єктивних прав своїх дітей. До того часу, поки дитина не досягла певного встановленого законом віку, провести межу цих прав дуже важко або й навіть неможливо [27, с.116]. Але обсяг правоздатності, в т.ч. сімейної, постійно змінюється за рахунок підростання дітей, у яких вона з віком збільшується, і які вже можуть бути самостійними носіями прав та обов’язків. На нашу думку, особисті немайнові права дитини лежать в основі її правоздатності, оскільки законодавець (зокрема в ст. 25, 26 ЦК) презюмує їх наявність, як невіддільних і вічних.

Отже, до особистих немайнових прав, що індивідуалізують дитину слід відносити право на збереження своєї індивідуальності, до якого належить право дитини на прізвище, ім’я, по батькові, право на громадянство, на збереження сімейних зв’язків, тобто на спілкування з родичами та іншими членами сім’ї, право на повагу до своєї гідності (ст.ст.145, 146, 147, 148, 149 СК України).

Так, що стосується права дитини на прізвище, ім’я, по батькові, то визначально воно закріплено в Конвенції ООН про права дитини (ст.7-8), а також знаходить своє відображення в нормах ЦК України, СК України, Законі України ”Про охорону дитинства“.

Особисте ім’я – це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого здійснюється легалізація новонародженого. Особисте ім’я необхідне кожній людині для індивідуального визначення її серед інших людей. Ім’я людини має велике соціальне значення і тому не може існувати окремо від носія цього імені. Як правило, особисте ім’я будь-якої людини складається з кількох складових: власного імені, по батькові та прізвища; така побудова імені фізичної особи знайшла своє закріплення в новому ЦК України, а саме в ст.28 [33].

Вибір імені, як зазначалось вище, надто важлива подія, тому батьки або особи, що їх заміняють, повинні підходити до його вибору з усією відповідальністю. Іноді батьки при визначенні імені дитини не враховують таких важливих факторів, як зручність використання цього імені, благозвучність імені, а спираються лише на свої уподобання, що призводить до виникнення різного роду ускладнень у подальшому житті людини. Так, батьки досить часто при визначенні імені дитини, дають дітям імена героїв фільмів, романів, естрадних виконавців.

Батьки не мають права після реєстрації імені дитини змінити його. Зміна імені дитини після його реєстрації можлива лише на загальних підставах, тобто в порядку, визначеному положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові.

Свого часу, ще за нормами КпШС ім’я дитини могло бути змінене на прохання усиновителів під час усиновлення дитини. За нормами КпШС усиновителі мали право визначити ім’я, по батькові, прізвище дитини (ст.114 КпШС України).

Цілком зрозуміло, що усиновлювачі бажають, щоб усиновлена ними дитина носила їхнє прізвище, адже дитина внаслідок усиновлення передається у сім’ю усиновлювачів на правах сина чи дочки.

У новому СК України право усиновлювача на зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена, закріплено у ст.231. Наділяючи усиновлювачів таким правом, законодавець переслідує дві мети:

по-перше, для забезпечення таємниці усиновлення, адже розбіжності у прізвищах між усиновлювачами і усиновленою дитиною можуть призвести до того, що таємницю усиновлення може бути розкрито;

по-друге, це необхідно для більш плавного та емоційно спокійного входження дитини в сім’ю, зміна прізвища (по батькові) сприяє створенню внутрішнього духовного зв’язку дитини та особи, яка заміняє батьків.

На прохання усиновлювача в рішенні суду про усиновлення по-винно бути зазначено, що усиновлюваному присвоюється прізвище усиновлювача і по батькові за його іменем [51, c.97].

Право усиновлювачів на зміну імені, прізвища, по батькові усиновленого, тісно пов’язано з віком усиновленої дитини.

У КпШС України, а саме в ст.116, чітко було зазначено, що присвоєння усиновленому, який досяг десятирічного віку, прізвища та по батькові за іменем усиновителя, зміна імені, а також запис усиновителів як батьків, може бути проведено тільки за згодою усиновлюваного.

У статті 231 СК України також закріплено необхідність згоди дитини, яку усиновили, на зміну імені. За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини. На нашу думку, положення ч. 1 ст. 231 СК є не досить вдалим, тому що на відміну від КпШС України не встановлює, з досягненням якого віку дитини її згода на зміну імені є обов’язковою. В той же час, цікавим є питання про можливість застосування до цих відносин аналогічних положень, закріплених в ст.218 СК України про вік дитини для згоди на її усиновлення. Якщо буквально розуміти значення поняття ”згода на усиновлення“, то на нашу думку, така згода включає