Отже, обираючи спільне прізвище, подружжя бажає, щоб це прізвище належало їхнім дітям. У випадку, якщо батьки мають різні прізвища, то питання прізвища дитини вирішується батьками спільно на паритетних засадах. За відсутності згоди у батьків щодо прізвища спір вирішується органом опіки та піклування.

В КпШС не було норми, яка б регулювала питання, чи може дитині бути присвоєно подвійне прізвище, котре об’єднувало б прізвища обох батьків. Новий СК України надає право батькам присвоїти дитині подвійне прізвище. Подвійне прізвище за новим СК України може утворитися під час одруження осіб (ст.ст. 35, 53 СК) та під час присвоєння прізвища дитині (ст.145), отже, цілком можливою є ситуація, коли батьки бажають присвоїти дитині подвійне прізвище, а один із батьків дитини має подвійне прізвище, новий СК України не дає відповіді, як бути батькам у такій ситуації. На нашу думку, потрібно доповнити ч.2 ст.145 абзацом, який викласти в такій редакції:

“Якщо один із батьків має подвійне прізвище, при присвоєнні дитині подвійного прізвища батьки мають вирішити, яку із складових подвійного прізвища батька (матері) вони бажають закріпити в подвійному прізвищі дитини”.

Звичайно, що в житті можуть виникати ситуації, за яких постає необхідність у зміні прізвища, імені, по батькові. У випадку зміни прізвища обома батьками прізвище неповнолітньої дитини також змінюється.

Новий СК України не містить у своїх положеннях норми, яка б давала змогу змінити прізвище дитини без повідомлення батька, прізвище якого носить дитина, якщо батько не бере участі у вихованні дитини, веде аморальний спосіб життя, жорстоко поводиться з дитиною. Такої норми не передбачено і в положеннях Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні [56]. На відміну від сімейного законодавства України, сімейне законодавство Російської Федерації встановлює, що при зміні імені, прізвища, по батькові дитини не враховується думка батька, який не виконує своїх обов’язків (ч.2 ст.59) [11, с. 287].

У новому СК України при зміні прізвища дитини не передбачено також норми, яка б зобов’язувала повідомити батька, прізвище якого носить дитина, і який сумлінно виконує свої батьківські обов’язки.

Тому ми переконані, що потрібно доповнити ст.148 СК України частиною 6, яку викласти в такій редакції:

”Орган опіки і піклування повідомляє батька, який проживає окремо та прізвище якого носить дитина, про порушення клопотання про зміну прізвища дитини. При розв’язанні цього питання думка батька, прізвище якого носить дитина, повинна бути врахована“.

Та частиною 7, яку викласти в такій редакції:

”При вирішенні питання про зміну прізвища дитини не враховується думка того з батьків, який без поважних причин не бере участі у вихованні дитини, позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, а також місцезнаходження якого неможливо встановити“.

По батькові неповнолітньої дитини може бути змінено, якщо батько змінив своє ім’я. Особи, які досягли повноліття, мають право змінити по батькові шляхом подачі заяви до органів опіки та піклування.

Новий СК України у ст.149 встановлює, що по батькові дитини може бути змінено, якщо дитина не досягла 14 років, а якщо дитина досягла 14 років, для зміни по батькові необхідна згода цієї дитини.

Як закріплено в Конвенції ООН про права дитини, кожна дитина має право на збереження індивідуальності, однією зі складових якої є громадянство.

Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і власне конституційних правах і свободах.

Поняття “громадянин” означає особу, яка взаємопов’язана з певною державою необмеженими у просторі й часі специфічними юридичними зв’язками, що виражається в належності особи до громадянства цієї держави [57, c.334].

Сучасне конституційне право виділяє декілька способів набуття громадянства. Головним і об’єктивно найреальнішим способом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Філіація пов’язана з моментом народження, а її зміст визначається двома принципами: “права крові” і ”права ґрунту”. Іншим способом набуття громадянства є натуралізація або набуття громадянства за волевиявленням особи.

Питання громадянства дітей у чинному законодавстві України врегульовано Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року [58]. Цей нормативний акт визначає підстави, порядок набуття та припинення громадянства України. Як правило, громадянство дітей визначається за громадянством їхніх батьків. Так, якщо батьки дитини, народженої в Україні, є громадянами України, дитина набуває громадянства України.

Дитина, яка народилася в Україні від осіб без громадянства, але які на законних підставах перебувають в Україні , є громадянином України.

При різному громадянстві батьків дитини, яка народилась на території України, або у випадку, коли один із батьків є іноземним громадянином, а другий – особою без громадянства, питання громадянства дитини розв’язується за домовленістю батьків. Дитина, яка не є громадянином України, може набути громадянства України внаслідок усиновлення громадянином України (ст. 11). Отже, якщо дитину без громадянства або дитину, яка має іноземне громадянство, усиновлює громадянин України, то дитина набуває громадянства України з моменту набуття чинності ухвали суду про усиновлення.

Дитина може набути громадянства України внаслідок установлення над нею опіки, піклування, внаслідок усиновлення. Якщо дитина досягла 15 років, то при вирішенні питання набуття, зміни громадянства потрібно отримати згоду дитини.

Конвенція ООН про права дитини в ст. 7 вказує на те, що дитина має бути зареєстрована відразу після народження. Аналогічне положення знайшло своє відображення і в національному законодавстві, але термін ”відразу“ законодавець дещо розтягнув в часі, очевидно пояснюючи це тим, що в