У новому СК України право дітей і батьків на спілкування закріплено в ст.153, однак, на нашу думку, норма, закріплена в ст.153, не зовсім вдала, тому що, закріплюючи право батьків і дітей на безперешкодне спілкування, в ній не міститься застереження, яке б встановлювало обмеження спілкування батьків із дітьми в разі шкідливого впливу такого спілкування. Тому ми підтримуємо позицію Савченка Л.А. і пропонуємо доповнити норму ст.153 і викласти її у такій редакції: “Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо), за умови, що спілкування батьків із дитиною не впливає на неї шкідливо”. Викладення статті 153 СК України у такій редакції дасть можливість обмежувати негативний вплив батьків на дитину в тих випадках, коли батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають своїми батьківськими правами та які не обмежені в своїх батьківських правах (не позбавлені батьківських прав) [59, с. 49].

Так, наприклад, за новим СК неповнолітніх батьків неможливо позбавити батьківських прав у випадку, коли вони вдаються до будь-яких видів експлуатації своїх дітей, примушують їх (її) до жебракування, бродяжництва (ч.2 ст.164 СК). Звичайно, органи опіки та піклування можуть ухвалити рішення про відібрання дітей (дитини) без позбавлення батьків батьківських прав, якщо стане відомо про порушення батьками обов’язків щодо виховання дитини. У батьків у цьому випадку залишається право спілкуватись із дитиною, що в певних умовах може здійснювати негативний вплив на дитину.

Своєрідною гарантією належного виховання дитини виступає надане їй право противитись неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, що може виражатись у відмові виконувати про-типравні, або такі, що принижують дитину, вказівки батьків; у вимозі до батьків про виконання їх обов'язків; у зверненні до відповідних органів за захистом своїх прав та у інших, не заборонених законом способах. Коли ж дитині виповниться 14 років, то в неї виникає нове право - звернутись за захистом своїх прав до найбільш ефективної системи державної влади - судової. Проте це не означає, що до до-сягнення чотирнадцятирічного віку дитина позбавлена такого права [27, с.138]. І взагалі, чому законодавець пов’язує право дитини на звернення до суду за захистом свого порушеного права з віком дитини і встановлює саме досягнення 14-річного віку? Невже дитина у віці, наприклад, 11-12 років не має права на звернення до органів влади за допомогою? Вдалим, на наш погляд, було б надання дитині права на звернення за захистом у момент усвідомлення свого порушеного права. Наприклад, дитина у 10-річному віці може адекватно розуміти ситуацію, коли батьки зловживають спиртними напоями і, ставлячи сім’ю в скрутне матеріальне становище, продають останнє майно, в тому числі те, яке належить дитині.

На нашу думку, дитина може звернутись за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. І це право закріплено в ч.3 ст.152 СК України. Однак дивує позиція законодавця, який розглядає право дитини на захист по-перше в контексті статті ”Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання“, а по-друге – обмежує сферу дії цього права. Адже порушення прав дитини може відбутись не тільки у відносинах щодо її виховання батьками. Тому, на нашу думку, вважаємо, що законодавче ігнорування правом дитини на звернення за захистом порушеного права чи інтересу є недопустимим. Слід доповнити СК України ст.153-1 ”Право дитини на захист“, включивши до її змісту положення ч.ч.3, 4 ст.152, попередньо виключивши їх зі змісту ст.152 СК України з відповідними поправками. Отже пропонуємо включити до положень СК України ст.153-1 ”Право дитини на захист“ такого змісту:

1. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій незалежно від віку в момент усвідомлення порушення свого права та інтересу.

Відповідні органи зобов’язані негайно відреагувати на таке звернення і вжити необхідних заходів. Невиконання покладеного на них обов’язку тягне за собою покладення відповідальності відповідно до законодавства.

2. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Отже, розвиток дитини в більшій мірі залежить від належного виконання батьками чи особами, що їх заміняють, своїх обов’язків по вихованню. Недопустимість зловживання цим правом виражається в обов’язку батьків здійснювати свої права з урахуванням інтересів дитини. Крім того, відповідно до ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. При цьому, СК України (стст. 164,170) встановлює конкретні санкції за порушення батьків своїх обов’язків. Це – позбавлення батьків батьківських прав ( п.2 ч.1 ст. 164 СК України за ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини), або відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Отже, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується відповідним обов’язком батьків,