інших прав дитини як самостійного суб’єкта права. Реалізація права на сімейне жаття дитини можлива лише у формі дотримання. Тому ми й підтримуємо пропозицію про необхідність включення цієї норми охоронного характеру до положень СК України.
Ми звертаємо увагу на те, що дитина визнається самостійним суб'єктом права тільки тоді, коли вона перебуває у рівних з іншими учасниками відносинах, які виникають з приводу одного і того самого немайнового блага, яким і є право на сімейне життя.
Не менш важливим для підтвердження самостійності правового статусу дитини є особисте немайнове право останнього на висловлення своєї думки. У загальному вигля-ді це право з урахуванням положень ст. 12 Конвенції ООН про права дитини закріплено у ст. 171 СК України. Згідно з нею дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особис-то, а також життя сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення цих прав, а також спору щодо управління її май-ном. Ці положення відповідають ч. З ст. 51 Конституції України, яка передбачає охорону державою сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, а також частинам 7 і 8 ст. 7 СК України.
Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосу-ються її прав, передбачене й деякими іншими статтями СК України. Так, відповідно до частин 2 і 3 ст. 148 СК України не допускається без згоди дитини, яка досягла семи років, зміна її прізвища, а згідно зі ст. 149 зміна по батькові дитини, якій виповнилося 14 років. Частина 2 ст. 152 закріплює право дитини противи-тися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. У ч. 2 ст. 160 зазначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частина 1 ст. 218 передбачає згоду дитини на її усиновлення. Відповідно до ст. 253 потрібна згода дитини, яка досягла такого віку, що може її висловити, на її передачу у сім'ю патронатного вихователя. Частина 2 ст. 256-3 СК України говорить про те, що на влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім'ї потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її влаштування до прийомної сім'ї з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності прийомних батьків і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.
Але, як бачимо, законодавець під поняттям ”думка дитини“ в деяких положеннях СК України розуміє поняття ”згода дитини“ . Тому виникає питання про тотожність понять ”думка“ і ”згода“ дитини. Якщо звернути увагу на тлумачне визначення цих понять, то в літературі під ”думкою“ розуміють те, що з’явилося внаслідок міркування, те, чим заповнена свідомість [73, с. 251]. Крім того, мати думку означає мати досвід, знання у якійсь галузі [74, с. 200, 267;]. На відміну від цього, ”згода“ означає позитивну відповідь, дозвіл на що-небудь, вияв бажання щось робити [73, с. 358]. Як бачимо, щоб мати думку, необхідно володіти певною інформацію, але, щоб дати згоду потрібна власна позиція (позитивна відповідь), яка в процесі мислення будується на певних знаннях, судженнях, висновках. Тобто думка – це ніщо інше, як погляд, позиція, а вже побудова на такій позиції стверджувальна відповідь є згодою.
На нашу думку, згода дитини повинна будуватись на достовірних знаннях про ті юридичні факти, які вимагають її отримання. Саме повідомлення про правові наслідки усиновлення, опіки, влаштування в прийомну сім’ю повинні передувати отриманню згоди дитини. Сьогоднішня ситуація з маніпуляцією думки дитини є яскравим прикладом практики ігнорування й думкою дитини. А тому питання реалізації права дитини на захист від таких зловживань є дуже актуальним сьогодні і потребує ґрунтовного і окремого наукового дослідження.
Відповідно до ст. 218 СК України для усиновлення дитини потрібна її згода, яка відповідно до ч. 2 цієї ж статті дається у формі, яка відповідає її вікові. Однак незрозумілою є логіка законодавця, який ототожнює форму згоди дитини з її віком, оскільки форма – це контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд, офіційний папір заповнений за певним зразком. До речі, СК України не передбачає, який орган отримує цю згоду, чи може вона бути усною, чи письмовою, також не зазначається, хто має проінформувати дитину про правові наслідки усиновлення. Тільки з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2008р. Про затвердження порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей в п.72 визначено порядок отримання згоди дитини на усиновлення. Так, для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на усиновлення надається письмово або усно залежно від віку та стану здоров'я дитини. Для з'ясування, чи згодна дитина на усиновлення, представник служби у справах дітей у присутності представника дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, чи прийомних батьків, батьків-вихователів, опікунів, піклувальників проводить бесіду з дитиною. Якщо дитина усвідомлює факт усиновлення, представник служби у справах дітей роз'яснює дитині його правові наслідки. Письмова згода дитини на усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей.