здійснювати права підопічного і виконувати за нього юридичних обов’язків. При встановленні опіки над майном забезпечується управління цим майном та охорона майнових прав власників і майнових інтересів осіб, які мають майнові вимоги до власника. Для піклувальника сутність його юридичних повноважень проявляється у контролі юридично значимої поведінки особи, над якою встановлено піклування.
У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства відбувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним і сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклування, що виступають як способи доповнення дієздатності і захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб, і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК України у гл. 6 «Опіка та піклування» (статті 55-79).
Між тим, питання, пов'язані з встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, регулюються гл. 19 СК України ”Опіка та піклування над дітьми“ (статті 243—251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування — комплексний інститут, а норми СК України про опіку і піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК України, що регулюють цей інститут, та з нормами адміністративного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опіки та піклування [92, с. 410-414; 93, с. 261; 50, с. 307].
Проте, на правову природу інституту опіки та піклування існують й інші погляди. Так, С. Морозова вважає, що опіка та піклування - комплексний інститут, але тільки інститут сімейного і цивільного права [94, с. 130]. А Я. Єршова вважає опіку та піклування виключно інститутом сімейного права [95, с. 47]. Фактично таку ж позицію поділяв і Г. К. Матвєєв, вважаючи, що норми, які регулюють відносини, пов'язані з вихованням дітей, позбавлених батьківського піклування, мають в основному сімейно-правовий характер [96, с. 196].
На сьогоднішній день підтримується позиція, згідно з якою з одного боку, опіка, як правова форма виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є інститутом сімейного права, але з іншого - як спосіб охорони майнових прав певних категорій осіб, безумовно, -є й цивільно-правовим інститутом. На користь такого підходу свідчить і аналіз законодавства, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із виникненням, здійсненням та припиненням опіки. Тим паче, що ос-новна частина норм, які регулюють опікунські відносини, у сучасному законодавстві України переміщена з Сімейного кодексу до Цивільно-го. У цивільному законодавстві містяться норми, що регулюють під-стави виникнення опікунських відносин (ст. 55 ЦК), умови та порядок призначення опікунів (ст.ст. 60-66 ЦК), загальні засади їх діяльності (ст.ст. 67-75 ЦК) та ін. Сімейним законодавством регулюються лише відносини по вихованню малолітніх підопічних (ст.ст. 243-251 СК). Усе це, безумовно, свідчить про зміну основної парадигми опікунських правовідносин, і, як наслідок, усієї концепції опіки - чинним законо-давством вона визнається вже не лише сімейним, а й цивільно-пра-вовим інститутом [27, с. 163]. Крім того, з точки зору сімейного права опіка представляє собою одну з форм влаштування в сім’ю дитини, яка залишилась без батьківського піклування [97, с.149-150].
Поняття термінів ”опіка і піклування“ законодавством не визначається, тому є дискусійним. Під опікою і піклуванням розуміють передусім правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини по встановленню опіки і піклування та припинення опіки і піклування. Крім того, під опікою та піклуванням розуміють систему засобів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки і піклування по вихованню малолітніх та неповнолітніх дітей, а також захисту прав та законних інтересів недієздатних та обмежено дієздатних осіб. Також під опікою і піклуванням розуміють і правовідносини по здійсненню опіки та піклування , в першу чергу між опікуном (піклувальником) і підопічним, правовідносини між органами опіки і піклування і опікунами та піклувальниками [29, с. 370; 27, с.169-174].
Неточність і неповнота норм статей ЦК України і СК України про встановлення опіки та піклування над дітьми, відсутність доцільних норм в Цивільно-процесуальному Кодексі України (Далі ЦПК України) про судовий порядок встановлення опіки та піклування породжує нові дискусійні проблеми в науці сімейного, цивільного та цивільно-процесуального права, є гальмом судової практики та практики органів опіки та піклування при встановленні опіки та піклуванні над дітьми. Це породжує перешкоди для дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, знайти нову сім’ю, отримати належну турботу, належне виховання, захист особистих та майнових прав в необхідних випадках, зокрема захист права на сімейне виховання.
Таким чином, аналіз правовідносин по опіці підтверджує лише одне: при опіці елементи різних галузей права переплітаються на-стільки тісно, що розділити їх неможливо. Однак, у цілому норми, які регулюють опікунські відносини, є однорідними. Вони пов'язані єди-ною метою - охороною особистих та майнових прав осіб, які не можуть ці права самостійно здійснювати.
Слід одразу ж звернути увагу на те, що опіка над майном, хоча переважно й пов'язана з опікою над особою підопічного і є в необхідних випадках обов'язковим доповнен-ням особистих правовідносин відповідними майновими повноважен-нями, проте вона може встановлюватися й незалежно від опіки над особою, нап-риклад, у випадках, коли у підопічного є майно, розташоване в іншій місцевості, або при встановленні опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою. На практиці найчастіше опіка над особою та над її майном вста-новлюються одночасно, і саме це дозволяє говорити про комплекс-ний характер інституту опіки. Проте, в літературі вже обговорювались деякі суперечливі норми ЦК України (ст.74) у частині можливості органу опіки та піклування призначити опіку над майном неповнолітньої особи,