Крім того, на законодавчому рівні необхідно встановити форму, зміст та порядок подачі заяви від особи, яка виявила бажання бути опі-куном або у відповідних випадках піклувальником над дитиною, якщо опіка чи піклування над нею встановлюються в судовому порядку.

Говорячи про необхідність вдосконалення законодавства з пи-тань встановлення опіки і піклування, треба пригадати стару і нову редакцію ст. 43 ЦПК України. На перше вересня 2006 року після вве-дення в дію нового ЦПК України ця стаття була присвячена призна-ченню або заміні законного представника судом у разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності. У цій статті нічого не говорило-ся про дітей - малолітніх та неповнолітніх. Згідно з Законом України ”Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України“ від 16.03.2006 року нова редакція ст. 43 ЦПК України має п. 2, де го-вориться про те, що при розгляді справи буде встановлено, що мало-літня чи неповнолітня особа, яка позбавлена батьківського піклуван-ня, не має опікуна чи піклувальника, то суд своєю ухвалою встановлює над дитиною відповідно опіку, піклування за поданням органів опіки та піклування; призначає опікуна чи піклувальника. Навіть така редакція ст. 43 ЦПК України не сприяє оперативному та ефективному захисту конституційного права дітей на виховання в сім’ї, бо вказана стаття в такій редакції зі словами «суд своєю ухвалою» суперечить деяким нормам інших статей ЦПК України. Так, згідно зі ст. 208 ЦПК України в імперативній формі закріплюється та розкривається суть ухвали, як однієї з форм судового рішення. А саме: ”Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про викладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішу-ються судом шляхом постановлення ухвал“.

Нова редакція ст. 43 ЦПК України зі словами ”суд своєю ухва-лою“ суперечить і ст. 42 ЦПК України, де перераховуються докумен-ти, що посвідчують повноваження представників. Так, згідно згідно з п. 3 ч. 1. 1 ст. 42 ЦПК України повноваження представників дітей мають бути посвідчені такими документами, як свідоцтвом про народ-ження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальни-ком. Тому вважаємо за необхідне замінити в ст. 43 ЦПК України слова ”суд своєю ухвалою“ словами ”суд своїм рішенням“.

Враховуючи, що розділ IV ”Окреме провадження“ ЦПК Украї-ни має главу 5 ”Розгляд судом справ про усиновлення“, а усинов-лення, як і опіка та піклування, закріплені у розділі IV СК України, як одна з правових форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, і ст. 60 ЦК України передбачає випадки судового порядку встановлення опіки і піклування над дітьми та призначення їм опіку-на (піклувальника), вважаємо за доцільне розробити та внести до ЦПК України у розділ IV ”Окреме провадження“ нову главу з назвою ”Роз-гляд судом справ про встановлення опіки та піклування“.

Крім того, якщо розглядати усиновлення, опіку, піклування як спо-соби, що застосовуються судом для захисту прав та інтересів дитини, а саме права на виховання в сім'ї, то вважаємо за доцільне доповнити ст. 19 СК України, де мова йде про участь органів опіки та піклуван-ня у захисті сімейних прав та інтересів, положенням про обов'язкову участь цих органів при розгляді судом справ не тільки позовного про-вадження, які перераховуються у вказаній статті, але і справ про уси-новлення та справ про встановлення опіки (піклування) над дітьми. А, розглядаючи ст. 45 ЦПК України як загальну по відношенню до ст. 19 СК України як спеціальної щодо неї, доповнити ст. 45 частиною 4, де вказати про подання як нову форму участі органів державної влади та місцевого самоврядування в цивільному процесі.

Слід звернути увагу і на зміст ст. 25 Закону України від 26 квітня 2001 року ”Про охорону дитинства“, яка передбачає, що у разі передачі дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування житлове приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх у опікунів чи піклувальників незалежно від того, чи проживають у житловому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Житлове приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передане в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей (у випадку опіки чи піклування – по досягненню повноліття). Але нормою даного закону не передбачено порядок отримання коштів за оренду цього приміщення та не зазначений розпорядник цих коштів. Крім того, в ст. 247 СК України передбачається, що незалежно від переїзду дитини до опікуна чи піклувальника, а також часу проживання її поза квартирою, вона не позбавляється права на користування помешканням, у якому раніше проживала. Тобто дитина має беззастережне право повернутися в це помешкання.

Отже, такі значні прогалини в законодавстві про опіку і піклування, хоча й в більшій мірі процесуального характеру, гальмують практику його застосування та унеможливлюють нормальне функціонування системи захисту прав дитини в Україні.

4.3. Проблемні питання влаштування дитини в сім'ю прийомних батьків

Інститут прийомної сім’ї є новелою СК України, проте він вже довів свою спроможність на практиці, оскільки все більше українських дітей потрапляють на виховання до прийомних батьків. Так, наприклад, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту (далі - Міністерство) 3 лютого 2009 року виступило на прес-конференції зі зверненням до