6. Вважаємо положення ч. 1 ст. 179 СК України таким, що суперечить поглядам на дитину як на повноправного суб'єкта аліментних відносин. Виходячи з того, що аліменти - це платежі цільового призначення, вважаємо, погоджуючись з іншими авторами, що саме дитина, а не один із батьків має право власності на аліменти. Якщо метою аліментних зобов'язань є забезпечення необхідних умов існування, в даному випадку, малолітніх і неповнолітніх дітей як членів сім'ї, які потребують допомоги, то слід виходити з права людини на достатній рівень життя в конкретній державі. Тому з метою зменшення кількості малозабезпечених дітей погоджуємося з пропозицією встановити нижню межу аліментів на одну дитину не 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а хоча б половиною мінімальної заробітної плати, а при виїзді платника аліментів за кордон - 100% мінімальної заробітної плати.

7. У новому СК України при зміні прізвища дитини не передбачено також норми, яка б зобов’язувала повідомити батька, прізвище якого носить дитина, і який сумлінно виконує свої батьківські обов’язки. Тому ми переконані, що потрібно доповнити ст.148 СК України частиною 6, яку викласти в такій редакції: ”Орган опіки і піклування повідомляє батька, який проживає окремо та прізвище якого носить дитина, про порушення клопотання про зміну прізвища дитини. При розв’язанні цього питання думка батька, прізвище якого носить дитина, повинна бути врахована”. Та частиною 7, яку викласти в такій редакції: ”При вирішенні питання про зміну прізвища дитини не враховується думка того з батьків, який без поважних причин не бере участі у вихованні дитини, позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, а також місцезнаходження якого неможливо встановити”.

8. Проблему реалізації права дитини на свободу думки, слова і релігії можна вирішити шляхом: по-перше, виключення ч.3 ст.3 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” або заміни її на більш демократичне формулювання: “Батьки або особи, що їх замінюють, мають права й обов'язки скеровувати дитиною в здійсненні її права на свободу совісті та релігії способом, що відповідає здібностям дитини, які розвиваються”.

9. У новому СК України право дітей і батьків на спілкування закріплено в ст.153, однак, на нашу думку, норма, закріплена в ст.153, не зовсім вдала, тому що, закріплюючи право батьків і дітей на безперешкодне спілкування, в ній не міститься застереження, яке б встановлювало обмеження спілкування батьків із дітьми в разі шкідливого впливу такого спілкування. Тому ми підтримуємо позицію Савченка Л.А. і пропонуємо доповнити норму ст.153 СК України і викласти її у такій редакції: “Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо), за умови, що спілкування батьків із дитиною не впливає на неї шкідливо”. Викладення статті 153 СК України у такій редакції дасть можливість обмежувати негативний вплив батьків на дитину в тих випадках, коли батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають своїми батьківськими правами та які не обмежені в своїх батьківських правах (не позбавлені батьківських прав).

10. На нашу думку, дитина може звернутись за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. І це право закріплено в ч.3 ст.152 СК України. Однак дивує позиція законодавця, який розглядає право дитини на захист по-перше в контексті статті ”Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання“, а по-друге – обмежує сферу дії цього права. Адже порушення прав дитини може відбутись не тільки у відносинах щодо її виховання батьками. Тому, на нашу думку, вважаємо, що законодавче ігнорування правом дитини на звернення за захистом порушеного права чи інтересу є недопустимим. Слід доповнити СК України ст.153-1 ”Право дитини на захист“, включивши до її змісту положення ч.ч.3, 4 ст.152, попередньо виключивши їх зі змісту ст.152 СК України з відповідними поправками. Отже пропонуємо включити до положень СК України ст.153-1 ”Право дитини на захист“ такого змісту: 1. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій незалежно від віку в момент усвідомлення порушення свого права та інтересу. Відповідні органи зобов’язані негайно відреагувати на таке звернення і вжити необхідних заходів. Невиконання покладеного на них обов’язку тягне за собою покладення відповідальності відповідно до законодавства. 2. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років“.

11. Ми підтримуємо пропозицію В.І. Бобрика про виключення тотожних норм ч.4 ст.291 ЦК України, ч.4 ст. 4 і ч.5 ст.5 СК України і доповнення СК України новою статтею 4-1 ”Право на сімейне життя“ такого змісту: 1.Кожний учасник сімейних відносин має право на сімейне життя і його недоторканість. 2.Члени сім’ї на основі взаємної домовленості визначають зміст свого сімейного життя. 3. Втручання в сімейне життя, в т.ч. ознайомлення і розголошення конфіденційних відомостей про нього, допускається не інакше як за згодою всіх членів сім’ї, яких воно стосується, або у випадках, встановлених Конституцією України. 4. Особи, яким внаслідок виконання своїх службових обов’язків, здійснення робіт чи надання послуг, була повідомлена або стала іншим чином відома інформація про обставини сімейного