Крім того, сімейним законодавством забороняється здійснювати сімейні права та виконувати обов’язки з порушенням прав, свобод та законних інтересів інших членів сім’ї. Наприклад, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я (ст.162 СК України). Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).

В той же час, національне законодавство звертає увагу на такий вид юридичної відповідальності, як зловживання опікунськими правами, що передбачений ст. 167 КК України. Під зловживанням опікунськими правами в науці кримінального права розуміють використання опіки чи піклування на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування – забезпеченню особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних. При цьому використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному може бути заподіяна шкода. Формами такого використання може бути зайняття житлової площі, використання майна, укладення невигідних для підопічного угод, розпоряджання доходами підопічного не на його користь, управління його майном з порушенням установлених правил, відмова від належних підопічному майнових прав, розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду, видача письмових зобов’язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов’язки. Зловживання опікунськими правами може також виражатися у самостійному вчиненні опікуном правочинів, які вчиняються лише з дозволу органу опіки та піклування, а так само у самостійному даванні згоди піклувальником на вчинення правочинів, які можуть бути вчинені лише з дозволу органу опіки та піклування [24, с. 370-372 ].

Порівнюючи національне законодавство з нормами СК Російської Федерації, слід зауважити, що категорія ”зловживання правом“ широко використовується законодавцем цієї держави, зокрема як підстава позбавлення батьківських прав (ст.69 СК РФ) [25]. В літературі дану норму пояснюють так: ”зловживання батьківськими правами може мати різні форми вираження, наприклад, створення умов, що унеможливлюють отримання дитиною освіти, привчання до зловживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів. Зловживають батьківськими правами особи, які змушують своїх дітей просити милостиню тощо. В будь-якому випадку ”зловживаючий“ батьківськими правами використовує безпорадне становище дитини, його пряму залежність від батьків, які цим самим демонструють свою владу. Зловживання батьківськими правами як правило носить багаторазовий характер, виражається в діях батьків. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити вину” [11, с.318].

На нашу думку, властивість зловживання сімейним правом полягає в його пов’язаності не з суб’єктивним правом в цілому чи з його змістом, а з процесом його реалізації, тобто з його безпосереднім здійсненням. Тільки таким чином, закон, встановлюючи межі реалізації прав, фактично може забезпечити дотримання принципу незловживання наданим правом.

Крім того, ми підтримуємо думку М.В. Логвінової щодо необхідності розширення переліку підстав позбавлення батьківських прав, зокрема обставиною зловживання батьківськими правами [26, с.17-18].

В силу встановлення в СК вищезгаданих меж реалізації сімейних прав, пропонуємо ч.1 ст.14 СК доповнити реченням наступного змісту: ”Не допускається зловживанням правами та обов’язками, що здійснюються з наміром завдати шкоди правам та законним інтересам інших осіб“. Така норма-принцип в загальних положеннях СК дозволить підсилити дію вже закріплених принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства.

1.3. Реалізація сімейних прав дитини через законних представників

Особливий правовий статус дітей в сімейних відносинах вимагає допомоги батьків (усиновлювачів) у реалізації тих чи інших прав. Як правильно зазначає Р.Б. Шишка, потреба у представництві виникає тоді, коли в силу юридичних чи фактичних перешкод суб'єкти правовідносин не в змозі самостійно реалізувати свої суб’єктивні права,а інколи й юридичні обов’язки. До юридичних перешкод відносяться такі обставини реальної дійсності, які за законом не дозволяють суб'єктам правовідносин самостійно вчиняти правочини. До них відноситься часткова чи неповна дієздатність фізичної особи (недосягнення 18 річного віку), обмеження дієздатності фізичної особи за рішенням суду, визнання фізичної особи недієздатною за рішенням суду і т. п.). Так, наприклад, отримувати готівку у банку має право та особа, на ім’я котрої відкрито рахунок.

До фактичних перешкод відносяться такі обставини реальної дійсності, які в силу суб'єктивних чи об'єктивних причин перешкоджають суб'єктам правовідносин особисто вчиняти правочини. Це може бути хвороба, відсутність суб'єкта в момент реалізації його прав і обов’язків у місці проживання, юридична безграмотність чи недостатня компетентність; небажання особисто реалізувати свої права та обов'язки і т. п.); відсутність спеціальних знань чи досвіду, які необхідні для реалізації таких прав (захист прав у судах, патентування об’єктів промислової власності тощо). [23, с.452-464].

В сучасній юридичній літературі домінує позиція згідно з якою, використання терміну ”законне представництво“ не зовсім відповідає його правовій природі [27, с.117 ].

Чинний ЦК України до законних представників