У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


і на тому факті, що представництво має місце не тільки при вчиненні тих чи інших правочинів, а діє під час захисту прав та інтересів дітей. При чому, СК України у цьому відношенні надав батькам можливість бути представниками не тільки їх неповнолітніх, а й повнолітніх дітей, та ще й без спеціальних на те повноважень (ст.154). Поняття ”дитина“ в даній нормі законодавець вживає в широкому значенні і не звертає увагу на повну цивільну дієздатність повнолітніх батьків та їх можливість самостійно захищати свої права та інтереси. С.Я. Фурса підкреслює, що тут захист прав повнолітньої дитини може допускатися в екстремальних ситу-аціях. Загальним же правилом має бути положення, що повнолітні діти мо-жуть доручити батькам вести свої справи в усіх установах. Відмінність тільки у видах такого представництва. Коли дитина малолітня, непов-нолітня, то батьки діють як законні представники дитини (ст. 39 ЦПК України), то-му не потрібно подавати документи, що стверджують їх повноваження, а тільки паспорт батька, матері, свідоцтво про народження дитини, де вони вказуються батьками. Якщо ж дитина повнолітня, то батьки функцію представництва мають здійснювати на підставі довіреності чи договору до-ручення, залежно від тих повноважень, якими дитина наділяє своїх бать-ків. Але можуть мати місце випадки, коли батьки можуть захищати права своїх повнолітніх дітей і без надання останніми своїм батькам повнова-жень. Так, у разі необхідності визнання дочки, сина, які зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами, токсичними речовинами та в результаті чого ставлять себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, у тяжке матеріальне становище, обмежено дієздатними або недієздатними, коли син, дочка хворіють хро-нічними психічними захворюваннями, внаслідок чого не здатні усвідом-лювати значення своїх дій та керувати ними (ст. 238 ЦПК України), батьки можуть в інтересах своїх дітей та неповнолітніх онуків звернутися до суду, неза-лежно від того, що їх діти є повнолітніми [10, с. 400].

Ч.3 ст.154 СК України поважаючи можливість дитини самостійно звернутись за захистом свого порушеного права, надає одночасно таке право її батькам, і це справедливо. Оскільки, соромлячись свого віку, чи то необізнаності, діти інколи не вдаються до реалізації свого права на захист. І в таке правовідношення мають право вступити законні представники – батьки.

Батькам, як вже зазначалося, належить право та обов'язок на представництво і захист інтересів своїх дітей, тобто вони здій-снюють права та обов'язки останніх. У зв'язку з цим постає питання: чи можуть батьки представляти інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо себе особисто, своїх чоловіка, дру-жини та близьких родичів? Ні у ЦК України, ні в СК України це питання не врегульоване.

Так, ч.2 ст. 64 СК РФ забороняє батькам представляти інтереси своїх дітей, якщо у відносинах між ними є супереч-ності. В СК і ЦК України такої норми немає. Тому у наведеному нами випадку згідно зі статтями 8 і 10 СК України треба застосовувати за аналогією положення ст. 68 ЦК, яке передбачає, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім пере-дачі йому майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички, тобто батьки можуть укладати з дітьми такі договори. І вони мають визна-ватись дійсними, оскільки відповідають інтересам дітей.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та ін-тересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Тому ми пропонуємо внести зміни до ч.1 ст.177 СК України, якими заборонити батькам укладати з дітьми договори, крім передачі його майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Цікавим для дослідження, на нашу думку, є питання, чи можуть батьки відмовитись від покладених на них обов’язків. Ч.3 ст.155 СК України не допускає відмову від дитини, визнаючи її неправозгідною і такою, що суперечить моральним засадам суспільства. При чому, правового визначення поняття ”відмова від дитини“ СК України не містить. В наукових колах відмову від дитини тлумачать, як згоду батьків на усиновлення своєї дитини або як невиконання обов’язку забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я. І в певних випадках пропонується все-таки таку відмову визнавати правозгідною, якщо вона відповідає інтересу дитини [30, с. 78].

В навчальній літературі вже пропонується розглядати згоду батьків на усиновлення як форму відмови від дитини. Зокрема, С.Я. Фурса зазначає, що згода батьків на усиновлення дитини - це водночас відмова батьків чи одного із них від дитини, хоча її усиновлення іншими особами може бути здійснено в інтересах останньої, оскільки у житті ма-ють місце випадки, коли у силу об'єктивних обставин батьки не можуть на-дати утримання та належне виховання дитині. Тому, на думку науковця, не завжди відмову батьків від дитини можна вважати такою, що суперечить моральним засадам суспільства. Чи якщо батьки зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, ніде не працюють, ведуть неналежний спосіб життя, ухиляються від виконання батьківських обов'язків та при цьому не хочуть віддавати нікому дитину, утримують її в таких умовах та своєю поведінкою негативно впливають на розвиток та становлення дитини, змушують її жебракувати, хіба такі дії батьків не суперечать мораль-ним засадам суспільства? При цьому державні органи ніяк не реагують на таку ситуацію. Тому, на думку автора такої позиції, відмова

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45