Особливості правового регулювання договірних відносин, які ви-никають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є ре-альним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У ви-падках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому - договір є консенсуальним. Як пра-вило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача ви-ступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих ре-чей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення догово-ру зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу ви-значає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов'язок по-вернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберіга-ча, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустріч-ного обов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, про-давець зобов'язаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'я-заний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не вста-новлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним прави-лом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.[5;18]

Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'яв-лення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк збе-рігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем ви-моги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, яки-ми можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток склада-ють випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання ви-значається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний збе-рігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших присто-сованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наяв-ності у нього такої можливості.

Зберігач у будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, по-в'язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо ви-значають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконан-ня цього обов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто ко-місіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронно-сті майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні ко-місіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Суб'єкт обов'язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.[8;243-244]

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, ви-значених актами цивільного законодавства. Майно може бути пере-дане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на збері-гання є правом, а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попе-редньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажода-вець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору

1.2. Укладення та форма договору зберігання. Сторони договору.

Цивільним кодексом України не встановлено спеціального порядку укладення договору найму (оренди).

Його укладення здійснюється в загальному порядку, встановленому для укладення цивільно-правових договорів, передбаченому ст.ст. 641-646 ЦК України.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. [5;35]

Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

При укладанні договору зберігання необхідно володіти інформацією про складські документи.Стаття 961 передбачає, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів:

складську квитанцію;

просте складське свідоцтво;

подвійне складське свідоцтво (яке є цінним папером).

Товар, прийнятий на зберігання за простим або подійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товату шляхом застави відповідного свідоцтва. Повійне складське свідоцтво складається