визначаються тим, що чоловік визнається головою сімейства, а жінка – хазяйкою дому [Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1830. – Т. І – ХХV. Собрание первое., с.107-109]. З двох осіб, які стоять на чолі сім’ї, - чоловіка та жінки, чинне право того часу передавало керівництво чоловікові, таким чином пояснюється “верховенство чоловіка в загaльносімейних справах” [Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, стереотип. – М.: «Статут», 2001. – 354 с. (Классика российской цивилистики)., с.179]. Видатний цивіліст Росії В.І. Синайський писав: “Таке верховенство чоловіка в загальносімейних справах аж ніяк не є не владою над жінкою, не опікою над її особистістю, це просто право переваги розв’язання сімейних питань”, і далі: “Верховенство чоловіка виявляється: а) у праві його визначати місце проживання сім’ї; б) в обов’язку утримувати сім’ю та захищати її; в) у праві мати вирішальний голос” [Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: «Статут», 2002. – 638 с. (Класика российской цивилистики)., c.499].
Принцип повної рівності прав чоловіка та жінки в усіх сферах життєдіяльності людини, а відтак і в сімейних відносинах уперше було проголошено відразу після Жовтневої революції 1917 р. Молода радянська держава повністю скасувала законодавство, що діяло раніше, проголосивши принципово новий підхід до правового регулювання відносин у сім’ї. Лідер більшовиків В.І. Ленін у своїх виступах підкреслював: “Радянська влада перша та єдина в світі повністю знищила всі старі буржуазні закони, які ставили жінку в нерівноправне положення з чоловіком, які надавали привілеї чоловіку, наприклад, у галузі шлюбного права або в галузі ставлення до дітей” [Ленин В.И. Полное собрание сочинений. В 55-ти т., т.40. – М.: “Политическая литература”, 1974. – 506 с., c.157]. Раднарком РРФСР прийняв декрет “Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану” 18 грудня 1917 р., який проголосив, що держава визнає тільки громадянський шлюб, а церковний шлюб є особистою справою осіб, які одружуються, зрівняв у правах шлюбних і позашлюбних дітей, допустив можливість судового встановлення батьківства. 19 грудня 1917 року було проголошено декрет “Про розірвання шлюбу”. На відміну від законодавства царської Росії цим декретом було ліквідовано старі правила припинення шлюбу та закріплено нові. Шлюб стало можливо припинити в судовому порядку за заявою обох із подружжя або одного з них. За умови бажання обох із подружжя припинити шлюб, його припинення було можливе і в органах, які були створені для реєстрації шлюбу [Дзиба Р.А. Равноправие супругов – основной принцип советского семейного права. – Казань, изд-во Казан. ун-та, 1972. – 84 с. , с.7].
У сучасній Україні рівність подружжя в сім’ї є одним із загальних принципів сімейного права. Забезпечення цієї рівності є одним із головних завдань сімейного законодавства. Рівність прав чоловіка та жінки в шлюбі гарантується їхньою рівністю в усіх сферах державного, політичного життя держави, рівним правом на освіту, соціальне забезпечення, охороною прав материнства, батьківства та дитинства.
Сімейний Кодекс України закріплює рівність прав та обов’язків чоловіка та жінки. Так, у ст.7 СК зазначено, що учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. У ст.7 СК також чітко вказується на те, що в сімейно-шлюбних відносинах жінка та чоловік мають рівні права та обов’язки.
Особисті права подружжя, які виникають за межами сімейних відносин, можуть бути гарантовані іншими галузями права. Наприклад, статева недоторканість жінки охороняється законодавством і в тому випадку, коли протиправні дії проти честі та гідності, а також статевої недоторканості жінки були вчинені її чоловіком.
Особисті стосунки подружжя регулюються не тільки правовими нормами, а й нормами моралі. Дисертант підтримує позицію В.А. Рясeнцева, який стверджує, що ”Правової регламентації потребують тільки такі особисті стосунки, котрі за своєю природою здатні зазнавати впливу права” [Рясенцев В.А. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит, 1982. – 256 с., c.85]. До особистих прав та обов’язків подружжя немайнового характеру чинний СК відносить: а) право на материнство;
б) право на батьківство;
в) право дружини та чоловіка на особисту свободу;
г) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток тощо.
Звичайно, тими правами, які закріплені в главі шостій СК України, не вичерпуються особисті права та обов’язки осіб, які вступили в шлюб і створили сім’ю. Коло цих відносин набагато ширше, складніше, тому в кожному конкретному випадку визначається не тільки нормами права, а й нормами моралі.
Новий Cімейний кодекс України в своїх положеннях також, як і КпШС, містить норми морального характеру, таке твердження можна зробити, аналізуючи главу першу Нового СК України, а саме ст. 1, в якій зазначено, що побудова сімейних відносин повинна відбуватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки. Проте, закріплюючи в своїх положеннях норми моралі, законодавець здебільшого не може впливати на осіб, які порушують ці норми, єдиним впливом на поведінку особи, яка порушила норми моральні, є осуд із боку оточення цієї людини.
Зазначені положення рівності прав і свобод жінки та чоловіка, закріплені в новому Сімейному кодексі, повністю відповідають вимогам ст.ст. 21, 24, 51 Конституції України та міжнародно-правовим актам, які закріплюють міжнародні стандарти в цій галузі, рівність прав та обов’язків жінок і чоловіків, права та свободи жінок і дітей, у тому числі і в сімейних