правовідносинах, передбачають гарантії їх здійснення. Аналіз міжнародних документів слід почати із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, яка закріплює положення про рівність усіх людей від народження (ст. 1), про рівність прав і свобод усіх осіб, незалежно від їхньої статі (ст. 6) та ін. [Всеобщая декларация прав человека / Международные акты о правах человека. Сб. док. – М., 1998.]; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Цей документ було схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року (Конвенція ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР 24 грудня 1980 року). Цей документ закріплює положення про обов’язок щодо вжиття державами–учасницями в усіх галузях відповідних заходів для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок із тим, щоб гарантувати їм здійснення і користування правами людини і основними свободами на основі рівності з чоловіками (ст. 3) та ін.[ Конвенція “ Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”. Схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року // Відомості Верховної Ради України. – 1982. – №31. – ст.461.]; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР 19 жовтня 1973 року) [Міжнародний пакт “Про економічні, соціальні і культурні права” /Офіційний сайт Верховної Ради України у мережі Інтернет: http:// www. rada.gov.ua/.], який містить норму про обов’язок держав гарантувати здійснення прав, проголошених у цьому Пакті без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1966 року та ін. Україна, як держава-учасниця цих міжнародних документів, взяла на себе не тільки обов’язок виконувати всі положення, які містяться в цих документах, а й зобов’язалася всі вітчизняні нормативні акти привести у відповідність з положеннями міжнародних документів та приймати нове законодавство з врахуванням норм міжнародно-правових документів.
Принцип рівності прав чоловіка та жінки полягає в праві дружини та чоловіка на особисту свободу, в праві спільного розв’язання всіх питань життя сім’ї та в інших особистих правах подружжя, закріплених у чинному законодавстві.
а) Право подружжя на вибір прізвища
У кожного народу походження прізвища має свою історію виникнення, прізвище формується під впливом багатьох факторів, відбиваючи структуру та функції сім’ї, як прояв суспільних стосунків між людьми. Питання про шлюбне прізвище є дуже важливим і виявляється не таким уже й простим, як здається на перший погляд.
У деяких країнах світу, на певному історичному етапі розвитку, прізвище визначало належність до відповідного прошарку суспільства, більш того, дворянські титули разом із прізвищем мали велике значення не тільки в суспільному, а й в особистому житті людей ієрархічного суспільства (наприклад, французькі приставки – де, дю, де ля – визначають належність носія до дворянства. В Німеччині приставка фон має те ж саме значення) [Л.Ж. де ла Марандьер. Гражданское право Франции. – т. І. – 525 с., c.300].
Прізвище подружжя завжди мало велике соціальне і суспільне значення. Часом прізвище людини ще до укладання шлюбу стає широковідомим, наприклад, унаслідок професійної діяльності особи – носія цього прізвища. Відомо чимало випадків, коли батьки забороняли змінювати прізвище своїй єдиній дитині у зв’язку з тим, що виникала загроза зникнення прізвища сім’ї [Левківський Б.К. Врегулювання немайнових правовідносин подружжя за сімейним законодавством України та Російської Федерації //Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ, 2002. – №3. – с.93., c.94-95].
Як за КпШС, так і за новим СК України, вибір прізвища залежить тільки від бажання осіб, що вступають у шлюб. Необхідно відрізняти право на вибір прізвища до реєстрації шлюбу з правом на зміну прізвища під час шлюбу, оскільки предметом розгляду нашої теми є саме ОНП подружжя.
Кодекс про шлюб та сім’ю України надавав подружжю право визначитися в обранні шлюбного прізвища самостійно. При обранні шлюбного прізвища ні один із подружжя не мав переваги над іншим, подружня пара повинна була визначитися на одному з трьох варіантів:
- обрати прізвище одного з подружжя як їхнє спільне прізвище;
- кожен із подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище;
- приєднати до свого прізвища прізвище другого із подружжя, причому
подружній парі потрібно визначитись, із якого саме прізвища буде починатися їхнє спільне подвійне прізвище. Але з’єднання прізвищ не допускалося, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного із подружжя вже було подвійним.
Новий Сімейний кодекс на відміну від КпШС відносить до особистих немайнових прав подружжя право зміни прізвища під час шлюбу.
Під час шлюбу один із подружжя може виявити бажання змінити прізвище, наприклад, бажання чоловіка або дружини мати спільне шлюбне прізвище в тому випадку, якщо під час реєстрації шлюбу подружжя залишило свої дошлюбні прізвища.
За нормами КпШС зміна прізвища під час шлюбу одним із подружжя відбувалася на загальних підставах, навіть у випадку, коли особи, які не скористалися правом обрати спільне шлюбне прізвище, і залишали свої дошлюбні прізвища, бажали обрати спільне прізвище, тобто непередбачено спрощеного порядку зміни прізвища.
Новий СК України передбачає, що, якщо під час реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. У разі зміни прізвища подружжя отримує нове Свідоцтво про шлюб ст.53 СК. Проте не зовсім зрозуміло, як бути у випадку виявлення бажання одного з подружжя змінити з якихось причин шлюбне