Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з ви-сунутої версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх порівняння з фактами реальної дійсності [4,c.67].

Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з ви-сунутих припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спря-мована на те, щоб виявити, чи існують вони насправді.

Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманіт-ні і відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються передусім тим, що засоби й методи пере-вірки криміналістичних версій призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину — і спрямовані на вирі-шення питання про винність або невинність конкретного суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності, право-мірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах пев-ного правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної перевірки.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути до-веденою. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаю-чи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним ме-тодом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслід-ки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповіда-ють дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж на-слідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це озна-чає, що висунута гіпотеза хибна.

Висновки

Отже, версія – одна з можливих гіпотез, які пояснюють походження або властивості окремих юридично значимих обставин злочину або злочину в цілому.

Побудова версій в судовому слідстві, як і любої гіпотези, складається з двох етапів. Перший етап – аналіз окремих фактів і відносин між ними; другий етап – синтез фактів.

В процесі побудови версій, щоб вияснити характер злочину і осіб, винних у його скоєні, необхідно аналітично дослідити даний фактичний матеріал. Мета аналізу – виділити серед великої кількості фактичних обставин такі, які певним чином пов’язані зі злочином. В процесі аналізу важливо виявити серед різноманітних фактичних обставин дещо спільне, а саме наявність їх зв’язку зі злочином. Види умовиводів, за допомогою яких аналізуються факти, бувають різними, що залежить не лише від особливості самих фактів і зовнішніх умов, але і від характеру раніше отриманих знань. Якщо слідуючий надає перевагу загальним знанням, його вивід протікає у формі дедуктивних умовиводів.

В процесі аналізу використовують знання з окремих випадків і фактів, котрі зустрічались при розслідування інших справ, тобто будують умовивід по аналогії, співставляючи одне явище іншому.

Аналіз фактів може протікати і у формі індукції. Наприклад, по співпалим ознакам почерків слідчий робить висновок, що це робота однієї особи. В результаті аналізу вирішується задача відношення доказового матеріалу: із кількості досліджуваних фактів вибирають ті, котрі дають основу для підстави про їх зв’язок зі злочином.

Для того щоб зробити наступний крок, необхідний синтез емпіричного матеріалу.

Розслідування злочинів потребує розвиненого аналітико-синтезуючого мислення, уміння виявляти серед них особливе, специфічне.

Список використаних джерел

Конституція України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.

Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.

Михеєнко М. М., Нор В. Г., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 2003.

Салтевський М. В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві. Право України. – 1996. №1. – с. 52-54.

Про організаційно-правові основи боротьби з організонаною злочиністю: Закон України від 29.06 93 р. Голос України. – 1993. 6 серпня. - №148.

Тертешник В. М. Кримінально-процесуальне право України. – Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999

П.Кубрак, В.Мікулін, О.Павлючук, О.Садченко.журнал. “Пізнавальна сутність версії та принципи планування розслідування злочинів” // “Право України”. 2001. № 8.

М.В. Салтевський «Криміналістика» Кондор, Київ – 2005 року

Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: підручник. - К.: 2006. - 704 с.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право. Курс лекцій: навчальний посібник. - К.: 2005. - 456 с.

О.Куценко. Правила перевірки допустимості доказів у кримінальному судочинстві // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №5. - С. 81-84.

12. О.Степанов. Належність як один із критеріїв оцінки доказів // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №5. - С. 110-112.

13. С.Стахівський. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №6. - С.135-138.
14. Ю.Чорноус. Місце та значення слідчих дій у процесі доказування по кримінальній справі // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №4. -С.117-121.

15. Костін М.І. Доказування і сучасна модель кримінального судочинства // Економіка, фінанси, право. - 2003. - №4. - С.36-39

16. О.Бугаков. Співвідношення оперативно-розшукових матеріалів і доказів у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №7. - С.120-124.