– юридичні і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності сплачують відповідні суми за видачу ліцензії на загальних підставах.
На цьому (другому етапі) може бути додаткова стадія – проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів.
Так, стаття 12 Закону про ліцензування визначає особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів. З метою забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів, застосування новітніх технологій і обладнання, створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензій встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законами України [9].
Третій етап є останнім у процедурі ліцензування. На ньому видається ліцензія. З одержанням ліцензії суб’єкт господарювання набуває статусу ліцензіата. Ліцензія оформляється органом ліцензування не пізніше трьох робочих днів з надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.
Для кожної філії, відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, за видачу кожної з яких справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [9].
У разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи відповідно до ст. 10 Закону про ліцензування.
Строки дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності визначені Кабінетом Міністрів України у вищенаведеній постанові від 29 листопада 2000 року № 1755 «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» [16]. Ліцензії видаються на доволі тривалі терміни від трьох до двадцяти років, залежно від виду господарської діяльності. «Але в жодному нормативному акті, що регулює питання здійснення ліцензування, невизначено, яким чином починається відлік часу дії ліцензії та яка дата вважається останнім днем чинності зазначеного документа» [63, с. 89].
Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої центральним органом державної виконавчої влади, здійсняється на всій території України. А діяльність, що провадиться на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади або спеціально уповноваженим виконавчим органом ради, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
У разі коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію, що видається органом ліцензування не раніше ніж в останній день дії попередньо виданої ліцензії.
«Ліцензування це необхідна умова здійснення окремих видів підприємницької діяльності, передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що означає необхідність одержання ліцензії у встановленому законодавством порядку. З моменту одержання ліцензії виникає право підприємця здійснювати відповідний вид діяльності, яке він може реалізувати протягом терміну дії ліцензії, після закінчення якого це право припиняється...»[57,с.197-198].
Таким чином, ліцензування має обов’язковий характер. Воно є процедурою запобігання неналежної діяльності господарюючого суб’єкта, іншими словами, спрямоване на запобігання появі на ринку держави сумнівних, недобропорядних суб’єктів господарювання.
Відповідно до частини 5 статті 14 ГК України [2,ст.14] у необхідних випадках держава застосовує квотування. Під квотуванням розуміється встановлення граничних обсягів квот виробництва чи обігу певних товарів, робіт та послуг.
Квотування експорту та імпорту здійснюється у відповідності до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [4] від 16 квітня 1991 року та Декрету КМУ «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12 січня 1993 року [20].
Порядок квотування товарів та (або) послуг, а також розподіл квот визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону.
На сьогодні режим квотування застосовується лише у зовнішньоекономічній діяльності, а саме квотування імпорту, експорту товарів (робіт, послуг).
Режим квотування імпорту та експорту запроваджується Україною самостійно у таких випадках:
1) у разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних вимог України;
2) у разі досягнення встановлених Верховною Радою України обсягів зовнішньої заборгованості;
3) у разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України;
4) при необхідності забезпечення певної пропорції між імпортом та вітчизняною сировиною у виробництві;
5) при необхідності вжиття заходів на дискримініційні дії інших держав;
6) в разі порушення зовнішньоекономічною діяльністю правових норм цієї діяльності;
7) у випадках передбачених товарними угодами які укладає або до яких приєднується Україна [20].
Квотування встановлюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій при чому загальний обсяг імпорту і експорту за цими ліцензіями не може перевищувати обсяг встановлений квотами.
Законодавством передбачені такі види експортна – імпортних квот:
- квоти (контингенти) глобальні – встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються;
- квоти (контингентальні) групові - встановлюються по товару (товарах)з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортуються або з яких він (вони) імпортуються;
- квота експортна (імпортна) – граничний