рівні Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [9] мінімальних та максимальних строків усунення виявлених в ході проведення планових чи позапланових перевірок порушень ліцензійних умов, що дозволить урівноважити правове становище різних суб’єктів господарювання та не допустити зловживань з боку органів ліцензування. Зобов’язати органи, які здійснюють ліцензування визначених видів господарської діяльності, періодично друкувати в офіційних виданнях України перелік суб’єктів господарювання, які з тих чи інших причин втратили право на здійснення ліцензійних видів господарської діяльності.
6. Нині вкрай необхідним є належне забезпечення використання інформаційних технологій в галузі ліцензування. Зокрема, з метою попередження правопорушень у вказаній сфері, ліцензіари повинні мати у своєму розпорядженні інформаційну базу даних про ліцензіатів, види діяльності, які «користуються найбільшим попитом» серед останніх, про характер та умови вчинення правопорушень у ліцензійній сфері тощо. Порушення ліцензійних умов можуть впливати на діяльність інших підприємців, фізичних і юридичних осіб, держави в цілому. Тому, серед санкцій, які застосовуються до ліцензіатів – порушників ліцензійних вимог, крім адміністративних санкцій слід застосовувати і санкції матеріального характеру у вигляді відшкодування завданої шкоди фізичним та юридичним особам, а також державі.
7. З метою створення ефективної системи контролю у сфері ліцензування необхідно нормативно закріпити систему гарантій, яка може бути подана в такому вигляді: встановлення чіткого правового статусу учасників контрольної діяльності; належний рівень врегулювання процедури проведення контролю; підконтрольність, підзвітність і піднаглядність самих контролюючих органів; встановлення адміністративної відповідальності за неналежне здійснення контрольної діяльності.
Здійснити нормативне закріплення процесуальних строків провадження окремих стадій ліцензійного провадження (крім контрольного провадження, де це практично неможливо внаслідок того, що воно здійснюється як у процесі провадження ліцензійної діяльності, так і після її закінчення).
8. На підставі аналізу нормативних актів України та інших держав, зроблено висновок про необхідність закріплення в законодавстві таких прав громадян:
право на одержання ліцензії для здійснення окремих видів господарської діяльності;
право вимагати кваліфікованого вирішення питання про видачу ліцензії і визначення обгрунтованих ліцензійних вимог;
право відмовитися від провадження діяльності, зазначеної в ліцензії, а також право відкликати раніше подану заяву про видачу ліцензії на будь-якій стадії ліцензійного провадження;
право на ведення справ через представника у тих випадках, коли особиста присутність заявника не є необхідною.
Доцільно розробити та прийняти єдиний нормативний акт з питань ліцензування, зокрема Ліцензійний кодекс України, який визначав би поняття ліцензування та ліцензії, підстави введення адміністративно-правового інституту ліцензування, права, обов'язки й відповідальність заявників, ліцензіатів, ліцензіарів та інших учасників ліцензійного процесу, суть та періодичність здійснення контрольно-наглядових заходів за діяльністю ліцензіатів, особливості здійснення ліцензування окремих видів господарської діяльності тощо.
9.Потребує свого вирішення проблема відсутності процедур виконання судових рішень щодо ліквідації суб’єктів підприємництва, відміни судом перереєстрації, реєстрації змін до установчих документів, відміни скасування реєстрації.
Відсутність національного Реєстру суб’єктів підприємництва з відкритим доступом до його інформаційного ресурсу гальмує розвиток прозорого, чесного бізнесу, сприяє виникненню так званих „фіктивних” підприємницьких структур. Крім того, до такого стану призводить і розпорошеність інформації про суб’єктів підприємництва по різним відомчим реєстрам, до того ж частина з них об’єктивно є закритими (наприклад – Державний Реєстр фізичних осіб-платників податків, який ведеться Державною податковою адміністрацією). Тобто, відкритість Реєстру, як це передбачається вимогами законодавства ЄС, зокрема порядком функціонування Європейського реєстру бізнесу, неможлива при веденні такого реєстру контролюючими або силовими органами.Звідси і має місце невідповідність в статистичній інформації, якою оперують органи виконавчої влади.
10.Сьогоднішнім нагальним завданням є гармонізування законодавства України щодо реєстрації відповідно до вимог Європейського Союзу та підняття української систему реєстрації суб'єктів господарювання на європейський рівень (що є вимогою Ради Європи).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 21-22. – Ст. 144.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №4. – Ст. 28.
6. Закон України «Про страхування» від 07 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 180. – Ст. 78.
7. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 20. – Ст. 82.
8. Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
9. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльностів» від 01 червня 2000 року // Відомості верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
10. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
11. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
12. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від