Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво ? це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2,ст.42]. З цього визначення випливає, що підприємницькою є не будь-яка діяльність щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг, а лише така діяльність, що характеризується певними ознаками. Ознаками підприємницької діяльності, зокрема, є наступне:

1. Економічна самостійність: суть цієї ознаки полягає в тому, що суб’єкти підприємництва самостійно, тобто на власний розсуд і своєю волею, вільно обирають види підприємницької діяльності, а також способи, час та місце її здійснення.

2. Ініціативність: ця ознака вказує на активне становище підприємця у здійсненні своєї діяльності. Підприємницька діяльність може проявлятися лише у вчиненні активних дій. Нездійснення тривалий період часу жодних видів підприємницької діяльності не може вважитися підприємництвом.

3. Систематичність: систематичною визнається підприємницька діяльність, яка здійснюється неодноразово, і розрахована на невизначену кількість повторювань, а також тривалий або невизначений період у часі. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про податок на промисел” від 17 березня 1993 року [21,ст.5] у разі, якщо продаж товарів здійснюється протягом календарного року понад чотири рази, така діяльність вважається систематичною і зобов’язує громадян зареєструватися як суб’єкти підприємництва відповідно до чинного законодавства України. У цьому випадку слід мати на увазі, що зазначений критерій віднесення діяльності до систематичної застосовується лише до одного з видів підприємницької діяльності, а саме: до торговельної. Інших видів підприємницької діяльності цей критерій не стосується.

4. Здійснення такої діяльності на власний ризик: у процесі здійснення підприємницької діяльності її мета – одержання прибутку, з різних причин не завжди може бути досягнута. Навпаки, підприємець може зазнати збитків або шкоди, за що ніхто не несе відповідальності. Такі випадки називаються підприємницьким ризиком. Підприємницький ризик – це певна подія, яка призвела або може призвести до негативних наслідків для підприємця і має ознаки ймовірності та випадковості настання. Правові наслідки підприємницького ризику полягають у тому, що в разі його настання ніхто, тобто ні держава, ні територіальна громада, ні Автономна Республіка Крим, ні суб’єкти підприємництва, фізичні та юридичні особи не будуть відшкодовувати підприємцеві шкоду, за яку вони не несуть відповідальності.

5. Здійснення такої діяльності з метою одержання прибутку: згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати” [23], затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року, прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Причому, під доходами розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників[23]. Витратами є зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

6.Правомірність: ця ознака, в свою чергу, включає в себе дві частини. По-перше, правомірною вважається підприємницька діяльність, що зареєстрована у встановленому законом порядку. І, по-друге, правомірною є така підприємницька діяльність, що здійснюється у відповідності до актів законодавства та установчих документів суб’єкта підприємництва.

В останні роки в України було здійсненні відповідні заходи, що створили умови щодо розвитку підприємництва, і в першу чергу малого та середнього бізнесу. Сьогодні в малому та середньому бізнесу працює майже 10 млн. громадян і вони забезпечують близько 73 відсотків обсягу всієї реалізованої продукцією в країні. Разом з тим ще остається велика кількість проблем у розвитку підприємництва. Зокрема, необхідно створити умови для безперешкодного входження громадян України до підприємницького руху через спрощення державної реєстрації, зменшення витрат підприємців на отримання дозволів та ліцензій, полегшення доступу малого та середнього бізнесу до фінансово-кредитних ресурсів, створення інфраструктури щодо підтримки підприємництва в регіонах.

Крім того, аналіз стану розвитку підприємницької діяльності показує, що цей розвиток стримується також через невиконання положень законодавства, як з боку суб‘єктів підприємницької діяльності, так і з боку органів влади різного рівня.

Не можна лишити уваги той факт, що внаслідок сучасної перманентної фінансово-економічної кризи здійснюється скорочення штатів організацій та підприємств. Вивільнені працівники є потенційними клієнтами на зайняття підприємницькою діяльністю. Тому виникає негайна потрібність вжиття заходів щодо розвитку підприємництва.

1.2. Принципи господарської діяльності

У сфері права «принцип» є загальновизнаним поняттям. Ним означають провідну ідею, керівні засади правового регулювання тих чи інших відносин. Щодо принципів господарювання, про які йдеться у статті 6 Господарського кодексу України [2,ст.6], то вони відображають сутність і характер правового регулювання саме цього виду відносин [46,c.19].

Слід враховувати, що правові принципи мають чималий регулюючий потенціал. Так, ці принципи у багатьох випадках стають незамінним засобом тлумачення змісту норм права при їх практичному застосуванні. Адже та чи інша норма, що встановлює конкретне правило поведінки, далеко не завжди містить посилання на те, яка керівна ідея була закладена в основу цього правила. Якщо ж при застосуванні норми враховуються й принципи регулювання, то зміст правила поведінки стає більш зрозумілим. Використання правових принципів здатне принести користь і тоді, коли зустрічаються прогалини у чинному законодавстві й виникає необхідність, зокрема, в застосуванні аналогії закону чи права. Відомо, що суд не може відмовити у розгляді