них положень. Вони, є правовою основою інших норм, визначають їх зміст. Опосередковане закріплення принципів у праві має місце тоді, коли ці принципи не записані безпосередньо в якомусь законодавчому акті, але їх можна вивести шляхом тлумачення однієї чи кількох норм. Вони існують, але нібито в прихованому вигляді. Дослідники дають різні переліки опосередковано закріплених принципів господарювання. Сюди, зокрема, можна включити декриміналізацію і детінізацію економіки, забезпечення правопорядку і законності у господарській діяльності тощо [59,с.32-33]. Тому на сьогодні досить важливою науковою проблемою є виведення та формулювання принципів господарювання, що у господарському законодавстві закріплені опосередковано. Також проблемою є і те, що деякі з наведених у ст.6 [2,ст.6] принципів можуть застосовуватися лише з суттєвими застереженнями і сфера їхньої дії обмежена. Як приклад можна навести захист вітчизняного товаровиробника. Так, протекціонізм у зовнішній торгівлі традиційно розглядається як перешкода для вступу України до різноманітних міжнародних організацій. Свобода підприємницької діяльності обмежується чинним законодавством, наприклад нормами статті 43 самого ж Господарського кодексу України [2,ст.43].
1.3. Суб`єкти господарювання та їх ознаки
Частина 1 статті 55 Господарського кодексу [2,ст.55] не дає визначення суб`єкта господарювання, протее розкриває його через поняття «учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність»[2,ст.55]. Оскільки господарська діяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовими рамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різні відносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, тобто - суб'єктами господарських правовідносин, суб'єктами господарського права. Сукупність загальних юридичних можливостей щодо участі у правовідносинах, що закріплюється законодавством за суб'єктами господарювання як суб'єктами права, у науковій літературі іменують господарською правосуб'єктністю. Її фактична реалізація можлива за наявності ознак, властивих усякому суб'єкту господарського права. Три з них названі в ст. 55 Господарського Кодексу: господарська компетенція (сукупність господарських прав та обов`язків); майнова відокремленість; самостійна майнова відповідальність за своїми зобов`язаннями, в межах свого майна (крім випадків, передбачених законодавством) [2,ст.55].
Та даний перелік ознак не є вичерпаним і в науковій літературі до сформульованого законодавцем переліку додають ще визначення організаційно-правової форми, тобто сукупність майнових та організаційних відмінностей, засобів формування майнової бази, особливості взаємодії власників, засновників, учасників та легітимацію суб`єкта господарювання, тобто державне підтвердження законності входження останнього в господарський обіг [42,с78.].
Кожна з названих ознак має свій власний, цілком визначений, конкретний зміст. Господарська компетенція - базова ознака будь-якого суб'єкта господарювання, через яку в правовому полі реалізується його призначення. Вона є сукупністю законодавчо закріплених за суб'єктом прав, обов'язків і конкретної правомочності, необхідних йому для здійснення передбачених статутом функцій господарювання. Без даної ознаки підприємницька структура, що бере особисту участь у господарській діяльності, не будучи зареєстрованою в установленому законом порядку, не буде вважатися легальним суб'єктом господарювання (суб'єктом господарського права) і повинна розцінюватися як тіньова структура з усіма наслідками, що звідси випливають, як господарюючий суб'єкт, що функціонує поза правовим полем підприємництва.
Господарську компетенцію суб'єкти господарювання реалізують на основі права власності(господарські товариства, кооперативи) , права господарського відання (державні, комунальні підприємства) та права оперативного управління (установи та казенні підприємства). Отже наявність майнової відокремленості як ознаки суб'єкта господарювання законодавцем розглядається , коли в основі приналежності майна конкретному суб'єкту господарського права лежить речове право. [41,с.19]
Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності , на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності , права господарського відання та права оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених Господарським кодексом. [2,ст.134 ].
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства [2,ст.136].
Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених Господарським кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом), при цьому власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням[42,с.28-29].
Тому варто відмітити, що на права та обов’язки підприємства певного виду перш за все впливає правовий режим майна підприємства. Найбільш повні вони у підприємств-власників - господарських товариств, виробничих кооперативів, приватних підприємств. Підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність на основі права господарського відання або оперативного управління мають особливий правовий статус, обумовлений способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державних та комунальних підприємствах. Особливий правовий статус мають підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, що пов’язано із можливістю заснування цих підприємств виключно для здійснення статутної діяльності даними організаціями.
Суб`єкт господарювання набуває господарської правосуб`єктності та виступає легальним суб`єктом господарського права лише в разі державної реєстрації у встановленому законом