Отже, в цілому, припустимим є застосування у спадкових відносинах таких же колізійних критеріїв, які використовуються для вирішення колізійних питань права власності. Це чітко простежується у законодавчих актах країн , де має місце розрізнення рухомого і нерухомого майна. Стосовно форми заповідальних розпоряджень спостерігається тенденція відходу від класичного правила locus regit actum(місце підписання правового акту має пряме значення) на користь системи більш гнучких прив'язок. Хоча цю тенденцію навряд чи можна назвати новою, оскільки формула locus regit actum критикувалася ще на початку XX ст.

1.3. Підстави спадкування та позбавлення права на спадщину

Характеризуючи дане питання, я б хотіла звернутитись до Цивільного кодексу України, в якому йдеться про те, що спадкодавець може заборонити успадковувати власну спадщину тим чи іншим спадкоємцям за законом. Позбавлення права на спадкування буває двох видів: пряме і непряме.

Пряме позбавлення права на спадкування має місце за наявності безпосередньої вказівки про це в заповіті. Спадкодавець, забороняючи успадковувати власну спадщину певним спадкоємцям за законом, вказує при цьому їх у своєму заповіті. Зазначений вид позбавлення права на спадкування, у свою чергу, поділяється на два підвиди: загальний та конкретний[35,с.16].

Загальний підвид прямого виду позбавлення права на спадкування полягає в тому, що спадкодавець, забороняючи успадковувати власну спадщину певним спадкоємцям за законом, не зазначає при цьому їхні ініціали у своєму заповіті. (див. додаток 1)

Конкретний підвид прямого виду позбавлення права на спадкування полягає в тому, що спадкодавець, забороняючи успадковувати власну спадщину певним спадкоємцям за законом, зазначає при цьому їхні ініціали у своєму заповіті. (див. додаток 2)

Непряме позбавлення права на спадкування має місце за відсутності безпосередньої вказівки про це в заповіті. Спадкодавець, забороняючи успадковувати власну спадщину певним спадкоємцям за законом, не вказує при цьому їх у своєму заповіті. (див. додаток 3)

Як висновок, хочу сказати, що розглянута класифікація позбавлення права на спадкування має важливе практичне значення. Ознайомившись зі змістом п. 2 ч. 2 ст. 1235 ЦК України, я дійшла висновку, що спадкоємець за законом, який позбавлений права на спадкування, не зможе прийняти спадщину.

При цьому спадкоємець за законом, який у прямій формі позбавлений права на спадкування, за жодних обставин не зможе прийняти спадщину, тобто ні на підставі положень, які зафіксовані у заповіті, ні на підставі безпосередніх приписів закону зазначений учасник цивільно-правових відносин не зможе стати власником належних до складу спадщини прав і обов’язків спадкодавця.

Спадкоємець за законом, який у непрямій формі позбавлений права на спадкування, зможе прийняти спадщину лише за наявності певних обставин. На підставі безпосередніх приписів закону зазначений учасник цивільно-правових відносин тільки тоді зможе стати власником належних до складу спадщини прав і обов’язків спадкодавця, коли спадкоємець за заповітом відмовиться від набуття права власності на неї або не прийме її.

Однак цей перелік не є вичерпним. Нотаріуси у своїй професійній діяльності інколи потрапляють на ще один вид позбавлення права на спадкування. Його як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній літературі називають «змішаним» або «комбінованим».

Головна особливість вказаного вище виду позбавлення права на спадкування полягає в тому, що одні спадкоємці за законом безпосередньо відсторонюються від прийняття спадщини, а інші – опосередковано.

Це судження можна прокоментувати таким чином, що спадкодавець, забороняючи успадковувати власну спадщину тим чи іншим спадкоємцям за законом, одних із них вказує у своєму заповіті, а інших – ні. Зараз розглянемо практичну сторону реалізації наведеного вище аспекту. (див. додаток 4)

Спадкодавець Лавренчук В’ячеслав Григорович заповів усю спадщину своєму племіннику – Балабанову Миколі Петровичу, позбавивши при цьому права на спадкування тих фізичних осіб, які не є необхідними спадкоємцями: свою дружину – Лавренчук Тамару Павлівну (в прямій формі) і свого сина – Лавренчука Олексія В’ячеславовича (в непрямій формі).

Як бачимо, у наведеному заповіті спадкодавець Лавренчук В’ячеслав Григорович прямо заборонив успадковувати власну спадщину своїй дружині (Лавренчук Тамарі Павлівні) та опосередковано – своєму сину (Лавренчуку Олексію В’ячеславовичу).

Практичному застосуванню змішаного виду позбавлення права на спадкування притаманні своєрідні особливості.

По-перше, спадкоємець за законом, який безпосередньо позбавлений права на спадкування, ні за яких обставин не буде допущений до прийняття спадщини.

Це означає що, ні на підставі положень, які зафіксовані у заповіті, ні на підставі приписів, що містяться в ЦК України, зазначений вище учасник цивільно-правових відносин не зуміє набути у власність належні до складу спадкової маси права і обов’язки спадкодавця. Однак слід наголосити на тому, що це правило ні за яких умов не розповсюджується на тих фізичних осіб, які є необхідними спадкоємцями.

По-друге, спадкоємець за законом, який опосередковано позбавлений права на спадкування, буде допущений до прийняття спадщини лише за наявності певних обставин, які передбачені відповідним законом.

Це можна розуміти таким чином, що на підставі безпосередніх приписів ЦК України зазначений вище учасник цивільно-правових відносин тільки тоді зуміє стати власником належних до складу спадкової маси прав і обов’язків спадкодавця, коли спадкоємець за заповітом:

- або відмовиться від набуття права власності на спадщину;

- або не прийме спадщину;

- або буде усунений від процесу прийняття спадщини.

Однак необхідно наголосити на тому, що це правило ні за яких умов не поширюється на тих фізичних осіб, які є необхідними спадкоємцями.

1.4. Відкриття спадщини

З відкриттям спадщини фактично виникає відношення по спадкуванню. До моменту відкриття спадщини можyf констатувати тільки можливість, що у певної особи з’явиться право стати спадкоємцем.