Як і будь-яке припущення, воно може і не здійснитись; тільки з моменту відкриття спадщини закликання певного кола осіб до спадкування отримує юридичну силу.

Звичайно, і за життя спадкодавця можуть виникнути передумови щодо оформлення майбутнього складу спадкових відносин. Розпорядження щодо спадкоємців, складу спадщини та умов щодо її одержання спадкоємцями спадкодавець може визначити у заповіті.

Крім того, потенційні спадкоємці на той випадок, коли спадкодавець не залишає заповіту, визначаються законом. Але передумови одержують юридичне значення якраз тому, що збереглися, існували на час відкриття спадщини. Саме з відкриттям спадщини закон пов’язує виникнення спадкових відносин.

Інститут відкриття спадщини у спадковому праві характеризується двома основними ознаками: час відкриття спадщини та місце відкриття спадщини.

Час відкриття спадщини визначається ч. 2 ст. 1220 ЦК України як день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Як свідчить аналіз чинного законодавства, з цього імперативного по суті правила інші законодавчі акти можуть передбачати винятки, зумовлені необхідністю уточнити час відкриття спадщини, оскільки у випадку визначення часом відкриття спадщини дня смерті спадкодавця його спадкоємці автоматично опиняються в юридично невигідному правовому становищі і реально унеможливлюється одержання ними бодай якого майна із складу спадщини.

Таким нормативним актом є Постанова Верховної Ради Країни від 24 грудня 1993 р. «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», якою передбачається, що часом відкриття спадщини після смерті громадянина, який зазнав політичних репресій та був посмертно реабілітований у встановленому порядку, є день прийняття рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна реабілітованого або про відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги.

Чітка законодавча регламентація питання про час відкриття спадщини має вельми важливе значення, оскільки з часом відкриття спадщини пов’язується вирішення низки важливих питань у спадковому праві. По-перше, з цього моменту починають спливати строки для прийняття спадщини. По-друге, від знання чи незнання часу відкриття спадщини кредиторами залежить початок і тривалість строку для пред’явлення ними претензій до спадкоємців. По-третє, з моменту , коли відкрилася спадщина, спадкоємцям належить право на майно, що входить до її складу. По-четверте, спадкоємцями вважаються особи, які є живими на час відкриття спадщини.

У разі, коли спадщина відкривається внаслідок оголошення фізичної особи померлою в судовому порядку, часом відкриття спадщини, за загальним правилом, буде день вступу в законну силу судового рішення про оголошення особи померлою. Проте за судом закріплене право, крім прийняття рішення про оголошення особи померлою, ще й зазначити у рішенні припущену дату смерті такої особи, якщо у суду є підстави припускати її загибель від конкретного нещасного випадку, стихії, аварії, воєнних дій тощо.

Час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця.

Цивільний кодекс України у ст. 1220, спеціально присвяченій регламентації часу відкриття спадщини, регулює ще одне надто важливе питання – питання спадкування осіб, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї доби. Випадки смерті таких осіб зустрічаються дуже часто, коли вони помирають під час спільної для них небезпеки (аварій, стихійних лих тощо). Особи, які могли б спадкувати одна після одної і померли разом, в літературі одержали назву «комморієнтів».

Частина 3 ст. 1220 ЦК України регламентує, що у випадку, якщо протягом однієї доби померли особи, які мали б право спадкування одна за одною, померли під час спільної для них небезпеки, вони вважаються таким, що померли одночасно, якщо інше не встановлено відповідними доказами.

До прийняття ЦК України це питання не було врегульоване нормативно, тобто на законодавчому рівні. Разом з тим відповідні роз’яснення сформулював Верховний Суд України. Згідно з абзацем другим п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про спадкування», «особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого». Як бачимо, аналогічну позицію щодо неможливості спадкування комморієнтів зайняв і законодавець при прийнятті нового Цивільного кодексу.

Саму норму ч. 3 ст. 1220 ЦК України слід розуміти таким чином, що комморієнти не одержують право на спадкування навіть, якщо їхня смерть фактично є неодночасною, тобто існує певний часовий проміжок між настанням смерті першого з комморієнтів та другого комморієнта.

Зрозуміло, що така норма є досить спрощеним регулюванням спадкування комморієнтів, адже неодночасність настання смерті спадкоємців жодного правового значення не має. Однак таке регулювання має свої підстави, адже саме день смерті спадкодавця (календарна дата), а не момент (час та хвилина настання смерті) вказується у свідоцтві про смерть або встановлюється у судовому рішенні. Тому питання про подальше спадкування комморієнтів перебуває у прямій залежності від удосконалення правил діловодства в Україні.

Але на теоретичному рівні можна справедливо критикувати чинне законодавство. Адже норма, яка встановлює неможливість спадкування комморієнтів, має застосовуватись, якщо обставини справи не дозволяють чітко визначити, хто з комморієнтів помер раніше, а хто – пізніше. Якщо ж відповідні докази про неодночасність смерті можуть бути надані й вони є переконливими, спадкування комморієнтів слід передбачити.

Існує також точка зору про те, що спадкоємці мають закликатися до спадкування, якщо вони є живими на момент відкриття спадщини незалежно від того, чи дожили вони до кінця календарної доби, коли відкрилася спадщина, чи ні. Закон, який ставить виникнення права на спадкування в