Крім того, можна вважати, що право на спадкування, яке виникає у день відкриття спадщини, лише формально виникає у день відкриття спадщини, адже якщо цей спадкоємець не доживе до кінця тієї доби, коли помер спадкодавець, він вже не вважатиметься спадкоємцем. Але разом з тим норми щодо комморієнтів не можуть бути змінені до тих пір, поки не буде удосконалено механізм документації актів цивільного стану.

Місце відкриття спадщини визначається як останнє місце проживання спадкодавця. Важливість правильного встановлення місця відкриття спадщини в першу чергу зумовлено тим, що за цим місцем визначається та нотаріальна контора, до якої мають звернутися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, яке вживає заходи по охороні спадкового майна та видає свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, в цілому за місцем відкриття спадщини визначається той нотаріус, який здійснюватиме оформлення спадкової справи.

Згідно з п. 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», місцем відкриття спадщини визнається не просто останнє, а останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Було б значно доцільніше регулювати спадкові відносини не за останнім фактичним, а за останнім постійним місцем проживання спадкодавця, адже саме в цьому місці збережено правовий зв’язок спадкодавця із спадщиною та спадкоємцями, які проживають, як правило, не далеко. Принаймні, саме норма про те, що місцем відкриття спадщини є місце останнього постійного, а не останнього фактичного проживання спадкодавця, існувала протягом багатьох років в українському законодавстві[5, с.6].

Змінювати цю норму і прив’язувати місце відкриття спадщини до випадкових юридичних фактів (настання смерті у відрядженні, при переїзді тощо) у взаємозв’язку з нормою ст. 29 ЦК України про те, що місцем проживання фізичної особи є те місце, де вона проживає постійно, переважно або тимчасово, було б не зовсім доцільно. Якщо реанімувати норму законодавства УРСР про те, що місцем відкриття спадщини є місце останнього постійного проживання спадкодавця, це узгодить норми ЦК України та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Документами, що підтверджують місце відкриття спадщини, можуть виступати: свідоцтво органів РАЦС про смерть, якщо останнє постійне місце проживання і місце смерті спадкодавця збігаються, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів (місцевої адміністрації) або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання, а також запис у будинковій книзі.

Якщо місце проживання померлого не відоме, доказом місця відкриття спадщини буде документ про місцезнаходження належного йому майна (нерухомого, а за його відсутності – рухомого). За відсутності вищезазначених документів місце відкриття спадщини підтверджується рішенням суду про його встановлення, що набрало законної сили.

Розділ 2. Характеристика спадкування за заповітом

2.1. Юридичне поняття, зміст та форма заповіту

Встановлений порядок спадкування за законом грома-дянин може змінити своїм заповітом. Право заповідати майно — одне з цивільних прав, передбачене ЦК України.

Заповіт — це особисте розпорядження громадянина стосовно свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, яке складається у визначеній законом формі і посвідчується особами, вказаними в законі.

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключа-ючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять в ко-ло спадкоємців за законом, а також окремим організаці-ям чи державі. Заповідач може позбавити права спадку-вання одного чи всіх своїх спадкоємців за законом.

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі з вказівкою про місце та час його складення, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.

У відповідності до Закону України "Про нотаріат", у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, за-повіт можуть посвідчити службові особи виконкому.

За кордоном — відповідні консульські установи та диплома-тичні представництва. Окрім державного нотаріуса запо-віт може посвідчити і приватний нотаріус (ст. 36 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори чи до виконкому відповідної ради, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріально посвідче-ного (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:—

заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів;—

заповіти громадян, які перебувають під час пла-вання на морських суднах або суднах внутрішнього пла-вання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;—

заповіти громадян, які перебувають у розвідуваль-них, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;—

заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та ін-ших військово-лікувальних закладах, посвідчені началь-никами, їх заступниками по медичній частиш, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;—

заповіти військовослужбовців, а в пунктах дисло-кації військових частин, з'єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і служ-бовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;—

заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлен-ня волі, посвідчені начальниками місць позбавлення во-лі[3,с.6].

Названі вище посадові особи зобов'язані негайно пе-редати по одному примірнику посвідчених ними запові-тів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач