Завідуючий державним нотаріальним архівом чи державною нотаріальною конторою зобов'язаний переві-рити законність заповіту, що надійшов на зберігання. У разі встановлення невідповідності його законові, — не пізніше наступного дня повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчувала цей заповіт.

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпоря-дження заповідача не викликало неясності чи суперечок після відкриття спадщини. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, що підтвер-джують його право на майно, яке заповідається.

Головне місце в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б воно не полягало і де б воно не перебувало. Він може скласти заповіт шляхом перерахування певних речей, які б він бажав залишити спадкоємцям. Заповідач може призначити кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно.

Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або ле-гатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути дору-чення спадкоємцям передати певну річ чи певну грошо-ву суму третій особі (відказоодержувачу).

Особливим видом заповідального відказу є покла-дання на спадкоємця, до якого переходить жилий буди-нок, обов'язку надати іншій особі право довічного кори-стування цим будинком або його частиною.

Якщо спадкоємець, на якого покладений обов'язок виконати заповідальний відказ, відмовиться від спадщи-ни чи помре раніше спадкодавця, то цей обов'язок пере-ходить до того спадкоємця, хто отримав відповідну част-ку спадщини.

Заповідальний відказ відпадає, якщо пасиви спадщини перевищують її активи, або та частина запові-ту, в якій передбачений заповідальний відказ, у судовому порядку визнана недійсною, або коли відказоодержувач помре раніше заповідача.

Якщо відказоодержувач відмовляється від належного йому права, то. відповідно збільшується частка майна того спадкоємця, на кого було покладено обов'язок ви-конати заповідальний відказ.

В ЦК не міститься правил щодо недопустимості при-значення в заповіті строку виконання відказу. Тому як-що в заповіті такий строк призначений, то право на по-зов, а відповідно і початок перебігу позовної давності, починається саме з цього строку, звичайно за умови, що спадкоємець ухиляється від виконання заповідального відказу.

Практичне значення заповідального відказу в тому, що в певних випадках без допо-моги заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користу-вання, а за заповітом це не можливо, оскільки спадкоє-мці отримують майно у власність.

Нарешті, легатарій має право вимагати від спадкоємців, обтяжених відка-зом, виконання відказу, а із свого боку, ніяких зо-бов'язань ні перед спадкоємцями, ні перед кредиторами спадкодавця не несе.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зро-бити ще одне розпорядження, яке має назву "покла-дання". У відповідності з покладанням заповідач, необтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для за-гальнокорисної мети.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (наприклад, мінералів чи картин) або мо-же зазначити порядок використання залишених ним ру-кописів чи переписки, він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації без-коштовних виставок тощо.

Відмінність заповідального відказу від покладання полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної осо-би, тобто при заповідальному відказі вимагається завжди наявність трьох суб'єктів: заповідача, обтяженого відка-зом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладанні конкретна особа, яка має право вимоги, відсутня.

Виконання покладання може вимагати прокурор, за-цікавлені організації, виконавець заповіту, обов'язок якого полягає в тому, щоб слідкувати за точним вико-нанням заповіту іншими спадкоємцями.

При складанні заповіту заповідач може передбачити, що на день його смерті спадкоємців за заповітом вже можуть померти, або з якихось інших причин не поба-жають прийняти спадщину.

Підпризначення спадкоємця — призначення заповіда-чем додаткового- спадкоємця на той випадок, коли основ-ний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре рані-ше заповідача або відмовиться від спадщини.

Підпризначення спадкоємця потрібно відрізняти від спадкової трансмісії. Якщо для покликання до спадщини підпризначеного спадкоємця треба, щоб він пережив момент відкриття спадщини і щоб основний спадкоємець відпав від спадщини, то спадкова трансмісія має місце у тих випадках, коли спадкоємець, за законом чи за заповітом, помирає після відкриття спадщини і його частка переходить вже до його спадкоємців, які можуть бути як спадкоємцями за законом, так і за заповітом.

Наприклад, заповідач заповів усе своє майно дружині та сестрі. Після його смерті помирає сестра, не встигаю-чи прийняти спадщину. В цьому випадку її частку спадкують її спадкоємці за законом - чоловік, діти (шурин, племінник чи племінниці померлого) або спадкоємці за її заповітом. А це можуть бути зовсім сторонні стосовно її брата особи.

До заповіту може бути включене і розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення похо-вання заповідача, бажання призначити опіку над непов-нолітнім тощо).

У юридичній літературі більшість вчених позитивно ставиться до можливості складання заповіту під відкладальною умовою. Так, заповідач може передбачити в за-повіті (і ця умова буде дійсною), що його син-наркоман лише тоді отримає спадщину, якщо протягом певного часу вилікується.

Звичайно, заповідач не може зобов'язувати спадкоє-мців умовами, які обмежували б їх правоздатність чи ви-конання яких порушувало б закон, або суперечило б нормам моралі. Наприклад, неправомірною умовою от-римання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки — вимога укласти шлюб з певною особою, для сина —