Законодавець встановлює свободу заповіту, тобто за-повідач може скласти заповіт на користь будь-якої фізич-ної чи юридичної особи, держави, але разом з цим закон забезпечує права та інтереси так званих обов'язкових спадкоємців, тобто осіб, які, незважаючи на зміст запо-віту, завжди мають право на певну частку спадщини.

До обов'язкових, спадкоємців належать: неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому числі й усино-влені); непрацездатне подружжя; непрацездатні батьки (у тому числі й усиновителі); утриманці померлого.

Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Інші непрацезда-тні родичі померлого — брати, сестри, дід, баба та ін. — не є обов'язковими спадкоємцями.

Незважаючи на зміст заповіту, обов'язкові спадкоєм-ці мають право отримати не менше двох третин частки спадщини, яка б належала їм за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у да-ному випадку обмежується. В обов'язкову частку входить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'язкова частка спад-щини не обтяжується боргами спадкодавця.

Умовою одержання обов'язкової частки не є злиден-ність спадкоємця. Тобто, якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, матеріально забезпечена, отримує пристойну пенсію, має рахунок у банку, неру-хомість і не потребує допомоги, це не позбавляє її права на обов'язкову частку, навіть якщо спадкодавець нама-гався це зробити. За позовом зацікавленої особи, її за-конних представників, прокурора заповіт у судовому по-рядку може бути визнаний недійсним у певній частині.

Чинне законодавство містить спеціальні вимоги що-до розпорядження вкладами на випадок смерті вкладни-ка. Так, у відповідності із ст. 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вкладники мають право зробити заповідальне розпорядження на випадок смерті про видачу вкладу будь-якій особі, організації або дер-жаві. Таке розпорядження оформлюється шляхом над-пису на особистому рахунку, або шляхом подання заяви в банківську установу чи складанням на вклад окремого нотаріального посвідченого заповіту[4,с.11].

В цьому випадку: 1) вклад не входить до спадкової маси; 2) він не враховується при обчисленні законної та обов'язкової частки спадщини; 3) він не зараховується до частки спадкоємця за законом чи за заповітом; 4) на нього не звертається стягнення по боргах спадкодавця (за винятком випадків, передбачених законом, наприк-лад, на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволь-няється цивільний позов, що випливає з кримінальної справи чи рішення суду за позовом про стягнення алі-ментів при відсутності іншого майна); 5) цей вклад може бути виданий спадкоємцю у будь-який час після смерті вкладника (на нього не поширюється шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини); 6) спад-коємець звільняється від сплати державного мита.

Якщо особа, на користь якої було зроблене запові-дальне розпорядження, помре раніше заповідача, то пра-во на вклад переходить не до спадкоємців померлого, а до законних спадкоємців вкладника.

У випадках, коли вкладником не було зроблене запо-відальне розпорядження щодо вкладів, які зберігаються в банківських установах, такий вклад переходить до спад-коємців на загальних підставах, і наведені вище правила на нього не поширюються.

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Разом з тим законодавець передбачив випадки, коли право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негід-них або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоєм-ців, які усуваються від спадщини.

Чинне законодавство позбавляє права на спадщину осіб, які навмисне позбавили життя спадкодавця або когось із спадкоємців чи зробили замах на їх життя. Ці особи не можуть бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом. Не мають права стати спадкоємцями за зако-ном: батьки, які позбавлені батьківських прав стосовно дітей, батьки і діти, які злісно ухилялися від обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо це доведено в судово-му порядку.

Законодавець дає вичерпний перелік негідних спад-коємців. На нашу думку, це коло потрібно розширити. Так, доцільно до цієї категорії осіб віднести також і тих осіб, які погрозами чи насильством змусили заповідача скласти заповіт, або навпаки, не дали можливості йому скласти заповіт чи відмінити вже складений заповіт.

Якщо буде доведено, що заповіт був складений внаслі-док погроз, насильства, то у судовому порядку він може бути визнаний недійсним. Але таке рішення може суттєво і не зачепити інтересів особи, яка змушувала спадкодавця скласти заповіт. Скажімо, один із братів змусив батька скласти заповіт на його користь, позбавивши тим самим спадщини інших спадкоємців першої черги. За чинним законодавством, навіть якщо після смерті батька цей запо-віт і буде визнаний недійсним, то такий син отримає спад-щину як спадкоємець за законом першої черги.

На мою думку, таку ситуацію необхідно враховувати законодавцю і вре-гулювати її. Звичайно, наявність наведених вище обста-вин повинна встановлюватися лише в судовому порядку.

2.2. Право на обов’язкову частку у спадщині

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій розсуд.

Разом з тим, у статті 1241 Цивільного кодексу України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов’язковою часткою.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі