Також громадянин, який перебуває в стані, що загрожує його життю і позбавлений можливості посвідчити заповіт відповідно може викласти свою останню волю стосовно майна в простій письмовій формі в присутності двох свідків.

Заповіт, укладений за надзвичайних обставин, підлягає виконанню за умови підтвердження його судом за заявою зацікавленої особи, поданої до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Сам заповіт, укладений у простій письмовій формі, втрачає силу, якщо протягом семи днів з того часу, коли перестали існувати обставини, що перешкоджали його посвідченню нотаріусом чи іншою посадовою, службовою особою, не буде посвідчено[22,с.311].

Запропонована новела буде детальніше регламентувати порядок легалізації заповіту, який заповідач змушений був укласти з порушенням обов'язкової нотаріальної форми, а також унеможливить визнання дійсними усних заповітів, що, по суті, допускає зміст.

Заповіт з умовою полягая у тому що, до початку становлення української державності особиста власність як основний об'єкт спадкування за складом і розмірами була обмежена, тому в більшості населення була відсутня зацікавленість у визначенні іншої долі спадкового майна порівняно зі спадкуванням, запропонованим законом. Існує порядок що регламентує складання заповіту з умовою. Так наприклад у ст. 1242 ЦК передбачено, що заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою Ця умова має існувати на час відкриття спадщини. Деякі фахівці вважають, що складання заповіту з умовою може обмежувати правоздатність спадкоємців. Ці побоювання є безпідставними.

Не можна не погодитися з зауваженням, що в таких випадках «ні про обмеження правоздатності, ні про обмеження суб'єктивних прав тут не йдеться, бо ніхто силоміць не триматиме нікого в Україні і не примусить народжувати дітей».

Водночас, надаючи можливість скласти заповіт з умовою, законодавець не розширює свободу заповіту, а навпаки, спотворює останню волю померлого, обмежує його заповідальну свободу.

Так, спадкодавець у заповіті умовою набуття спадщини може передбачити здобуття сином вищої освіти. Син вступає на навчання до вищого навчального закладу, а в цей час батько помирає.

Оскільки спадкоємець на момент відкриття спадщини не набув вищої освіти, а ч. 1 ст. 1242 ЦК передбачає, що умова заповіту повинна існувати на час відкриття спадщини, то він права на спадщину не набуває. Спадкоємець у цьому випадку не має права оспорювати в судовому порядку цю умову, оскільки у ч. 3 згаданої статті передбачено, якщо настання цієї умови від спадкоємця не залежало, то він не може вимагати визнання її недійсною.

Існуюча редакція ст. 1242 ЦК обмежує свободу заповіту. Бажання спадкодавця надати певне спрямування життєдіяльності спадкоємців наштовхується на жорсткі рамки статті.

Для досягнення мети заповідач повинен скласти низку заповітів з умовою (наприклад, у випадку вступу на навчання до вищого навчального закладу, успішного навчання, отримання диплому про вищу освіту тощо).

Оскільки це неможливо, то він змушений укласти заповіт, керуючись вимогами закону, сподіваючись, що його побажання будуть виконані. Але, якщо заповіт укладено під впливом хибних думок, внаслідок чого воля заповідача виявилася спотвореною і його реалізація може зумовити настання зовсім інших наслідків, ніж ті, настання яких бажав заповідач, заповіт повинен бути визнаний недійсним.

Розширення правоздатності громадян України в сучасних умовах не може обминути і розширення спадкової правоздатності. Будь-яке суб'єктивне право має свою соціальну цінність лише за умови його реального здійснення.

Складання заповіту з умовою — це реалізація власником свого права на розпорядження майном після смерті. Визначаючи умови спадкування, заповідач вимагає від спадкоємців вчинення певних дій.

Оскільки для власника не існує ніяких перешкод у розпорядженні належним йому майном за життя, то не повинна обмежуватися і його остання воля стосовно майна на випадок його смерті.

Я вважаю, що обставина, яка зазначена як умова заповіту, може існувати як на час відкриття спадщини, так і може настати протягом певного часу після відкриття спадщини. Щодо самої умови, вона повинна бути: визначеною за змістом та в часі, правомірною, не обмежувати правоздатність спадкоємця, здійсненною.

Наведені критерії — оцінювальні, і в кожному конкретному випадку їх тлумачення є прерогативою нотаріуса (а вже при виникненні спору — суду).

Так, умова «набути вищу освіту» щодо особи, яка навчається в школі для розумово відсталих, можливо, буде визнана нездійсненною. В той же час з умовою «отримання Нобелівської премії» доктором технічних наук, який має низку авторських свідоцтв, суд може погодитися. Складання заповіту з умовою в окремих випадках може і не відповідати намірам та бажанням, а інколи, й можливостям спадкоємців. У такому випадку в них завжди буде вибір: виконати умову заповіту або відмовитися від спадщини.

Щодо конкретних строків виконання умови, то заповідач може безпосередньо зазначити строк виконання умови, скажімо, на момент відкриття спадщини — жити у сільській місцевості, щоб були підстави успадкувати земельну ділянку, худобу, реманент, або ж зазначити строк, протягом якого ця умова повинна бути виконана[52,с.15]. В останньому випадку спадкодавець повинен визначити і долю майна протягом строку, який надано спадкоємцю для виконання тієї чи іншої умови. Його тривалість може бути встановлена в межах прийняття спадщини (шість місяців) або в межах загального строку позовної давності (три роки).

Розділ 3. Правова регламентація спадкування за законом

3.1. Поняття та значення

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спад-кування закликаються ті особи, яких законодавець нази-ває як спадкоємців. Тобто в