здійснювати корпоративні (трансакційні) операції шляхом внесення до статутних фондів інших підприємств (господарських товариств) власного інтелектуального продукту, що дозволяє додатково залучити фінансові ресурси і отримати відповідні корпоративні права з метою впливу на діяльність господарських товариств [53, с.520-521].

Отже, можна зробити наступні висновки до першого розділу:

Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, у науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв'язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є:

- бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

- стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

- потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства.

2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Об’єкти прав інтелектуальної власності

Відповідно до статей 41, 54 Конституції України , кожному гаран-тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності й захист майнових і немайнових прав та інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелекту-альної діяльності [5]. Зазначене конституційне положення знайшло своє закріплення й у чинному Господарському кодексі України, зокрема у 5 статті [9]. Резуль-тати інтелектуальної, творчої діяльності та права на них можна розгля-дати як один з ключових чинників розвитку господарських відносин і господарської діяльності в цілому.

Правовому регулюванню використання в господарській діяльності об'єктів права інтелектуальної власності присвячена велика кількість нормативно-правових актів. Окрім згадуваних статей Основного Зако-ну України, цьому питанню присвячені глава 16 ГК України, книга чет-верта Цивільного кодексу України та низка спеціальних законів Укра-їни, які регламентують особливості правового регулювання відносин з використання окремих об'єктів права інтелектуальної власності. Відпо-відно до ст. 154 ГК України, відносини, пов'язані з використанням у гос-подарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, ре-гулюються ГК України та іншими законами [9]. Положення ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, що передбачені ГК України та іншими законами [7].

З метою детальнішого врегулювання відносин з використання об'єктів права інтелектуальної власності Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами державної виконавчої влади затвер-джено ще цілу низку підзаконних нормативно-правових актів, що рег-ламентують порядок здійснення окремих процедур.

Загальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що ви-користовуються в господарській діяльності, містить ч. 1 ст. 155 ГК Укра-їни [9].

Згідно ч. 1 ст. 155 ГК України, об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

інші об'єкти, передбачені законом [9].

Однак слід зазначити, що запропонований законодавцем перелік не є вичерпним, і це надає можливість суб'єктам господарювання ви-користовувати й інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності, з огляду на існуючу сутнісну спіль-ність ряду об'єктів та традиційність законодавчого регулювання відносин з їх використання, розподіляється на кілька інститутів, першим з яких, теж за вже усталеною традицією, визнається так зване «авторське право».

Незважаючи на той факт, що об'єктом регулювання авторського пра-ва є відносини з реалізації прав на використання результатів творчої діяль-ності у сфері науки, літератури і мистецтва, якими визнаються відповідно наукові, літературні чи мистецькі твори, останні мають безпосереднє зна-чення й для здійснення господарської діяльності в таких сферах госпо-дарювання, як, наприклад, видавнича діяльність, діяльність засобів ма-сової інформації тощо. Окрім того, не слід ігнорувати й ту обставину, що правове регулювання використання такого об'єкта права інтелектуаль-ної власності, як комп'ютерні програми, які прямо зазначаються у ст. 155 ГК України, нині здійснюється в межах авторського права. Ви-ходячи з цього, можна стверджувати про наявність достатніх підстав для висновку про віднесення об'єктів авторського права до тих об'єктів, які використовуються в господарській діяльності [9].

Основним нормативно-правовим актом, що регламентує відносини з використання результатів творчої діяльності у сфері науки, літератури та мистецтва, є Закон України від 23 грудня 1993 року «Про авторське право і суміжні права» [8]. Щодо відповідних сфер господарської діяльності та різновидів об'єктів автор-ського права підлягають застосуванню також закони України «Про кіне-матографію» від 13 січня 1993 року, «Про видавничу справу» від 5 черв-ня 1997 року, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 року та низка підзаконних нор-мативно-правових актів, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року «Про державну реєстрацію авторського права і до-говорів, які стосуються права автора на твір», постанова Кабінету Мі-ністрів України від 28 вересня 1998 року «Про державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції» та постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року «Про державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів».

Результат інтелектуальної творчості у сфері науки, літератури та ми-стецтва (твір) є охороноздатним за наявності таких критеріїв: по-перше, він повинен бути результатом творчої діяльності, по-друге, повинен існу-вати в будь-якій об'єктивній формі. Визначальним у цьому тандемі кри-теріїв охороноздатності творів є критерій творчості, якою визнається