Варто погодитися з тим, що самостійність підприємницької діяльності означає свободу у виборі напрямів і методів роботи, незалежне прийняття рішень, неприпустимість довільного втручання кого-небудь у приватні справи, необхідність безперешкодного здійснення прав, забезпечення порушених прав, їхній судовий захист. Підприємець діє по своїй волі й у своєму інтересі. Він вільний і автономний у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору, у визначенні будь-яких умов договору, що не суперечать законодавству. Самостійність підприємців виражається також в особистому ризику й особистій майновій відповідальності [114, с.20].

В.В.Лаптєв поділяє самостійність як невід'ємний елемент підприємницької діяльності на майнову і господарську. Майнова самостійність – це наявність у підприємця майна як економічної бази підприємницької діяльності. Господарська самостійність – це можливість прийняття самостійних рішень у процесі підприємницької діяльності [88, с.9].

Ця точка зору була розвинута І.В.Єршовою і Т.В.Івановою, на думку яких умовно можна виділити майнову й організаційну самостійність підприємця. Майнова самостійність визначається наявністю у підприємця відокремленого власного майна як економічної бази діяльності. Обсяг майнової самостійності залежить від того юридичного титулу, на основі якого це майно належить суб'єктові. Найбільшою самостійністю володіє власник майна. Підприємства, що діють на праві господарського відання, також мають значну майнову самостійність, однак вже обмежену законом і договором із власником. І, нарешті, належність майна на праві оперативного управління дає найбільш вузький простір для прояву підприємницької ініціативи. Організаційна самостійність – це можливість прийняття самостійних рішень у процесі підприємницької діяльності. Починаючи від прийняття рішення займатися такою діяльністю, вибору виду діяльності, організаційно-правової форми, кола засновників - усе це прояв організаційної самостійності [61, с.3-4].

Аналізуючи право на підприємницьку діяльність, В.І.Крусс визначає як благо, що безпосередньо з нею пов'язано, самостійність здійснення індивідом свого економічного потенціалу, у тому числі з використанням юридично оформлених результатів попереднього втілення таких можливостей (власності). При розгляді подібних об'єктивних умов варто приділяти увагу насамперед тому, як забезпечується центральний ціннісний компонент конкретного повноваження. У праві на підприємницьку діяльність це самостійність: саме вона визначає ціннісну специфіку відповідного цьому праву блага [80, с.295]. Саме можливість самостійної цільової діяльності як реалізації себе і наступного збереження себе «реалізованого» - саме це благо ... відрізняє право на підприємницьку діяльність від інших [80, с.296].

Підприємницька діяльність організується особою на свій розсуд. Вона не управляється безпосередньо яким-небудь органом публічної влади, що, однак не виключає загального її регулювання з боку держави. Так, у ст.42 Конституції України гарантується право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [1]. Зі ст.19 Господарського Кодексу України випливає, що нерегламентоване законодавством втручання держави та її органів у діяльність підприємця не допускається [23]. Підприємець має право звертатися до суду із заявою про визнання недійсними (повністю або частково) актів державних органів і органів місцевого самоврядування. Можна зробити висновок, що підприємець зараз гарантований від неправомірного втручання держави на рівні Конституції України.

У той же час самостійність не може носити абсолютний характер.

Самостійність як ціннісна і функціональна характеристика підприємництва не може трактуватися в абсолютному змісті [80, с.297]. Діяльність підприємця може бути обмежена певними рамками. Його права можуть бути обмежені на підставі закону і тільки в тій мірі, у який це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. Це основні начала публічно-правового регулювання підприємницької діяльності. З цих позицій створюється режим правового регулювання підприємницької діяльності на основі гармонічного поєднання публічних і приватних інтересів [114, с.20].

З метою захисту прав і законних інтересів інших осіб, зокрема підтримки вільної конкуренції і не допущення зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можливе встановлення законом певних рамок самостійності.

Систематичність названа в якості однієї з ознак підприємництва у ст.42 Господарського Кодексу України. При визначенні поняття систематичності деякі вчені роблять акцент на кількісній стороні, тобто пов’язують поняття систематичності з кількістю підприємницьких операцій.

Так, на думку В.К.Колпакова, регламентуючи підприємництво, законодавець підкреслює систематичний характер даної діяльності. Отже, одноразове надання послуг, виготовлення продукції тощо не може розглядатися як підприємницька діяльність. На жаль, Закон «Про підприємництво» не розшифровує термін «систематична діяльність», що спричиняє його тлумачення залежно від конкретних обставин. Проте чинне законодавство містить певні орієнтири щодо його сутності. Так, декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.93 р. відніс до несистематичних комерційні операції, які мали місце не більше чотирьох разів протягом календарного року [73, с.615]. Таку ж точку зору поділяють інші вчені, які вважають, що при вирішенні питання про систематичність можна посилатися на Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел», згідно з яким у разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року більше чотирьох разів, така діяльність вважається систематичною [101, с.13].

В юридичній літературі вказується на таку кваліфікуючу ознаку підприємницької діяльності як систематичність в одержанні прибутку. Оскільки чітких кількісних критеріїв систематичності законодавством поки не вироблено, законодавчу прогалину пропонується заповнити шляхом включення у визначення підприємницької діяльності таких додаткових кваліфікуючих ознак, як частки прибутку від такої діяльності у співвідношенні із загальними доходами особи, «істотність» прибутку, одержання