Сучасні дослідники теорії підприємництва відзначають, що неминучість ризику в підприємницькій діяльності обумовлена дією об'єктивних законів ринкового механізму, свободою підприємництва і конкуренцією [105, с.132].

У цілому ризики господарської діяльності поділяються на такі: ризик утрати майна внаслідок стихійних лих, інших несприятливих природних і економічних умов; ринковий ризик, пов’язаний із негативними чинниками при реалізації продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках; технічний ризик, пов’язаний із підвищеною небезпекою при експлуатації технічного устаткування, проведенням будівельно-монтажних и пусконалагоджувальних робіт; комерційний ризик, пов’язаний із недопоставкою чи недопоставкою продукції, сприйманням товару покупцем із платоспроможністю покупця; ризик виникнення відповідальності; ризик утрати прибутку; валютний ризик, пов’язаний із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності господарюючого суб’єкта; ризик, пов’язаний із здійсненням науково-технічної діяльності; ризик виникнення втрат при погіршенні фінансового стану позичальника, або кредитний ризик [34, с.13].

У Господарському кодексі України ризик зазначений не тільки в легальному визначенні поняття підприємництва (ст.42 ГК), а й в якості одного з принципів підприємницької діяльності: згідно зі ст.44 Господарського Кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику [23].

Цивільно-правові межі ризику регулюються ст.13 Цивільного кодексу України, що формулює межі здійснення цивільних прав. Крім традиційного поняття зловживання правом, це також «використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція» [24]. Отже, принципово закріплюється свобода дій суб'єкта права, що презюмується як добросовісна та розумна (ч.5 ст.12 ЦК) [24], яка тісно пов'язана з елементами ризику, що, у свою чергу, неминуче пов'язаний із придбанням і здійсненням цивільних прав вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК) [24].

Свобода економічної діяльності суб'єкта права реалізується в двох основних формах: підприємницькій діяльності, що прямо здійснюється «на власний ризик» самостійно й активно, а також у вигляді права розпорядження своїм майном для здійснення діяльності, що приносить доход. Елемент ризику може бути пов'язаний як з договірними відносинами, так і з прямо передбаченими законом певними зобов'язальними конструкціями.

Господарський кодекс і Цивільний кодекс України виділяють кілька груп «ризиків» учасників господарського і цивільного обігу: підприємницький ризик, тобто ризик, пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності (ст.42, 44 ГК) [23]; зобов'язальний ризик (ст. 516, 527 ЦК та ін.) [24]; страховий ризик (глава 67 ЦК) [24].

До групи ризику підприємницької діяльності відносяться: безпосередньо ризик підприємницької діяльності (ст.42 ГК) [23]; ризик збитків учасників-вкладників, пов'язаних з діяльністю командитного товариства (ст.133 ЦК) [24]; ризик збитків учасників товариства з обмеженою відповідальністю, пов'язаних з діяльністю ТОВ (ст. 140 ЦК) [24]; ризик збитків акціонерів, пов'язаних з діяльністю АТ (ст.152 ЦК) [24].

Ризик збитків, пов'язаних з діяльністю підприємницьких товариств, несуть їхні учасники в товариствах з обмеженою відповідальністю, акціонери в акціонерних товариствах, члени у виробничих кооперативах, учасники-вкладники в командитних товариствах. Унаслідок встановлених у законодавстві правил, зазначені учасники підприємницьких товариств, не будучи суб'єктами, що безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність, приймають на себе в силу закону частину ризику юридичної особи - суб'єкта підприємництва.

Розподіл майнових наслідків ризику підприємницької діяльності між підприємницьким товариством та його учасниками об'єктивно необхідний, тому звільнити учасників підприємницького товариства від ризику підприємницької діяльності неможливо. Але введення додаткових гарантій для учасників і акціонерів підприємницьких товариств доцільно і необхідно. Це питання, на нашу думку, пов'язане з правовим режимом статутного капіталу, що регламентований у законодавстві в самому загальному вигляді, хоча він потребує конкретизації. Одним з можливих напрямів такої конкретизації могло б стати врегулювання питань страхування внесків, внесених до статутного капіталу підприємницького товариства або іншої комерційної юридичної особи. Доцільно було б установити в законодавстві, що підприємницький ризик підприємницького товариства може бути застрахований на користь учасників і акціонерів акціонерного товариства, учасників-вкладників командитного товариства, учасників товариства з обмеженою відповідальністю і членів виробничого кооперативу.

Виникнення підприємницького ризику – це, по суті справи, зворотний бік економічної свободи підприємців, своєрідна плата за неї [115, с.369]. Дійсно, свобода діяльності припускає і несення ризику наслідків відповідних дій (бездіяльності) з боку іншого вільного підприємця.

Існують й інші точки зору щодо цієї проблеми. Так, Й.Шумпетером висловлена думка про те, що підприємець практично ніколи не несе ризиків. Якщо підприємство терпить крах, то в накладі залишається кредитор. І хоча підприємець відповідає за успіх справи своїм майном, це викликає до нього скоріше довіру, ніж реально забезпечує зобов'язання [144, с.286]. Відомий американський вчений П.Друкер вважає, що теоретично підприємництво – найменш, а не найбільш ризикований напрям в економічній політиці. Підприємництво, за твердженням П.Друкера, може виявитися ризикованим тому, що дуже багато хто з так називаних підприємців не мають достатньої компетентності. У них відсутня методологія, і вони не в ладах з елементарними, добре відомими правилами [60, с.41]. Однак таке розуміння підприємницького ризику представляється однобічним, тому що не враховує всі аспекти ризикованості підприємця.

Підприємництво об'єктивно поєднане з деякою невизначеністю і нестійкістю, можливістю не отримання результатів своєї діяльності, що означає неминучість ризику, зокрема загрозу втрати часу, ресурсів, прибутку до імовірності банкрутства. Приймати на себе ризик примушує підприємця й невизначеність зовнішнього середовища, що включає об'єктивні політичні, економічні і соціальні умови, у яких функціонує суб'єкт підприємництва, до зміни яких він змушений пристосовуватися.

Як основні фактори, що призводять до появи підприємницьких ризиків у сучасних умовах, можна віднести: економічну кризу; криміналізацію підприємництва; інфляційні процеси; безвідповідальність учасників економічного обороту, унаслідок відсутності діючих механізмів спонукання до виконання прийнятих зобов'язань; недобросовісна конкуренція, нестабільність податкового законодавства, сваволя