Публічний характер підприємницької діяльності обумовлюється суспільними інтересами. Внаслідок суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито в тому аспекті, що основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб – платників податків.

Підприємцеві надається право не розкривати певні відомості про свою діяльність, що він може охороняти як комерційну таємницю (ст.162 ГК, глава 46 ЦК України) [24]. Однак це нечисленні за законодавством випадки, що є виключеннями з принципу відкритості підприємницької діяльності.

Якщо підприємець взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом з його клієнтами, є публічним договором. Причому, як сказано в ч.3 ст.633 ЦК України, підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Більш того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК) [24]. Обов'язковість укладення публічного договору є проявом публічного і відкритого характеру підприємницької діяльності.

Таким чином, поняття підприємництва (підприємницької діяльності) слід розглядати як економічну категорію, що відображає особливості механізму ринкової економіки, і як юридичне поняття, що відображає особливості предмета правового регулювання. Підприємницька діяльність – це особлива господарська, новаторська діяльність, пов'язана з виробленням нових ідей і способів досягнення мети. Вона відрізняється від просто репродуктивної діяльності для одержання відомих результатів відомими способами. Встановлено, що необхідними ознаками підприємництва як виду господарської діяльності є самостійність, ініціативність, систематичність, ризик, цілі досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку. Іншими ознаками підприємництва слід вважати професійність, інноваційність і самостійну юридичну відповідальність суб'єктів підприємництва.

2.2. Поняття та ознаки підприємств як суб’єктів підприємництва

Під підприємством може розумітися задумана (розпочата) ким-небудь справа (починання), господарська чи торгова одиниця (організація), трудовий колектив, виробничий майновий комплекс – і це далеко не повний перелік можливих смислових значень. У самому загальному вигляді підприємство розглядається в якості соціальної комплексної системи, універсального соціально-майнового комплексу, що представляє собою єдність працівників, майна і правового статуту [41, с.6].

Багатозначність розглянутого слова не випадкова: у категорії «підприємство» знаходить своє концентроване вираження складне (багатопланове) економічне явище, пов'язане зі здійсненням самостійної виробничо-господарської діяльності. У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що підприємство є, насамперед, економічною категорією, що має економічний зміст і походження [71, с. 113]. Серед цивілістів у зв'язку з цим навіть з'явилася (але не знайшла серйозної підтримки) крайня точка зору, відповідно до якої підприємства, як юридичного явища, взагалі не існує (А. Гольмстен, В. Удинцев [49, с.38-42; 133, с.38-42]).

Для юридичної науки, а саме – для господарників та цивілістів, проблема підприємства, головним чином, полягає в питанні наділення (чи ненаділення) підприємства правосуб'єктністю, а отже, зводиться до дилеми – визнавати підприємство суб'єктом чи об'єктом права. Аналіз вітчизняного і зарубіжного нормативного матеріалу різних періодів дозволяє зробити наступні висновки:

- по-перше, у законодавстві термін «підприємство» використовувався і використовується в різних значеннях. Як правило, під підприємством розуміється організація – суб'єкт відносин чи об'єкт прав;

- по-друге, в законодавстві має місце двозначність терміну «підприємство», що вносить плутанину при застосуванні норм права.

Неоднозначне поняття терміну «підприємство» продовжує використовуватися законодавцем у Законах України і сьогодні. Наприклад, ст.ст. 5, 14; Закону України «Про іпотеку» [25], ст. 11 Закону України «Про заставу» [9] використовують «підприємство» у якості суб'єкта права – заставодавця щодо належного йому майна, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» – як суб'єкта (ст. 1), так і об'єкта (ст. ) права.

Дослідження даної проблеми на сьогоднішній день ускладнюється у зв'язку з прийняттям Господарського Кодексу України та Цивільного Кодексу, які мають неоднаковий підхід до такого поняття як «підприємство».

Відповідно до ст. 62 Господарського Кодексу підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності [23].

Цивільний Кодекс ж стосовно поняття «підприємство» не має принципового підходу. У ст. 191 Цивільного Кодексу наголошується на тому, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, а ч.2 ст. 167 та ч.2 ст. 169 Цивільного Кодексу передбачають можливість створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного та комунального підприємств [24].

Як бачимо, відносно терміну «підприємство» український законодавець не має єдиної точки зору.

Багатозначність терміну «підприємство» викликає справедливі нарікання серед українських вчених-юристів. Як підкреслює В.С.Мартем’янов: «В нашому законодавстві під підприємством розуміється ... виходить нісенітниця – змішання суб’єкта і об’єкта правовідносин» [97, c.13]. Ю. Попов називає нісенітницею словосполучення «власник підприємства» і вважає, що підприємство повинно розглядатися лише як комплекс майна, як це передбачає Цивільний кодекс України [107, c. 123]. В. Кравчук ж підкреслює, що поняття «підприємство» міцно вкорінилося у вітчизняному законодавстві, насамперед, для позначення господарюючих юридичних осіб. Він вважає, що важко знайти інший близький за значенням термін і відмова від поняття підприємства у значенні суб'єкта права, за новим ЦК України є передчасною [77, c.134].

В. Дозорцев підкреслює,