Безпосередньо на майновій відокремленості суб'єкта господарювання базується наступна його ознака – самостійна майнова відповідальність за результати господарювання. Це означає, що за своїми боргами і зобов'язаннями суб'єкт права, за загальним правилом, несе самостійну майнову відповідальність, тобто лише він сам, і ніхто інший, за його боргами не відповідає. Як зазначає С. Братусь, самостійна майнова відповідальність юридичної особи не означає, що вона є виключною відповідальністю, тобто, що жодні інші особи не повинні і не можуть додатково відповідати за її борги, наявність самостійної відповідальності у юридичної особи означає, що вимоги стосовно її боргів повинні бути пред’явлені перш за все самій юридичній особі: юридична особа є первинним «адресатом відповідальності». Однак в силу закону чи статуту додаткова відповідальність за борги юридичної особи може бути покладена і на інших осіб; юридична особа – це не «стеля», не гранична межа відповідальності [38, c. 92].

Відповідно до ст. 219 Господарського Кодексу України засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта (чим досягається обмеження ризику засновника лише майном, закріпленим за підприємством), крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта господарювання [23]. Законодавством України передбачені наступні випадки додаткової відповідальності засновників: 1) відповідальність учасників повного товариства [6], 2) відповідальність учасника з повною відповідальністю командитного товариства [6,], 3) додаткова відповідальність учасників товариства з обмеженою відповідальністю [6], 4) відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ч.7 ст. 77 ГК) [23], 5) відповідальність держави за зобов'язаннями комунальних некомерційних підприємств (ч.7 ст. 77, ч.3 ст. 78, ч.9 ст. 78 ГК) [23]. В цих випадках притягнення засновника до майнової відповідальності можливе лише тоді, коли майна підприємства буде недостатньо для погашення його боргів. За своїм характером така відповідальність в усіх випадках є додатковою.

Вважаємо, що поряд з засновниками у вищезазначених випадках до субсидіарної відповідальності повинні притягатися також керівники (виконавчі органи) підприємств. Крім відповідальності перед підприємством, вони повинні нести субсидіарну відповідальність перед іншими суб'єктами господарювання. Так само як і засновники, керівники виконавчих органів контролюють господарську організацію, саме їх дії породжують для неї права та обов'язки. Але тут слід зазначити, що оскільки в господарському праві діє принцип підпорядкування виконавчих органів вищим, то керівники виконавчих органів звільняються від додаткової відповідальності, коли діяли на виконання рішень вищих органів.

Викликає критику норма, закріплена у ч. 2 ст. 219 ГК та ч.3 ст. 96 ЦК щодо можливості встановлення додаткових підстав відповідальності засновника установчими документами. Така норма, на наш погляд, необґрунтована. Загальні засади відповідальності засновника визначаються наперед обраною організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання. Умова про відповідальність суб’єкта господарювання певного виду чітко визначена законом і є імперативною, а тому від засновника не залежить. В іншому випадку можливим було б створення товариства з обмеженою відповідальністю, в якому учасники несли б повну відповідальність за його зобов'язаннями з тих лише підстав, що це передбачено установчими документами. Це б суперечило самій природі такого товариства, було б несумісним з організаційно-правовою формою цього суб'єкта господарювання. На нашу думку, учасники не вправі змінювати передбачений законом порядок відповідальності суб'єктів господарювання.

В сучасних умовах – становлення ринкових відносин відповідальність є найважливішою ознакою суб'єкта господарювання. Відповідальність поряд із забезпечувальними засобами сприяє стабільності господарського обороту. Аналіз діючого законодавства й господарської практики показує наявність загальної тенденції посилення відповідальності комерційних господарських організацій [74, c.123]. Цю обставину потрібно враховувати і при дослідженні сутності підприємства як суб'єкта господарювання. Наприклад, при створенні акціонерного товариства строгий порядок і обсяг формування статутного капіталу важливий не тільки для розгортання підприємницької діяльності, але й для забезпечення майнової відповідальності, гарантії інтересів кредиторів.

Залежно від змісту застосовуваних до правопорушника економічних санкцій і тих несприятливих наслідків, які він змушений перетерплювати в результаті їх застосування, можливо розрізняти як форми господарсько-правової відповідальності: 1) відповідальність у формі відшкодування збитків; 2) відповідальність у формі сплати штрафних санкцій; 3) відповідальність у формі обмеження правоздатності; 4) відповідальність у формі застосування оціночних санкцій; 5) відповідальність у формі визнання суб'єкта господарювання банкрутом.

Єдиною підставою відповідальності суб'єкта господарювання є вчинене ним господарське правопорушення. Для стягнення збитків необхідна наявність у потерпілого збитків та причинний зв’язок між невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання та спричиненими збитками. Отже, для суб'єктів господарювання в сфері договірних відносин як загальне правило передбачена відповідальність незалежно від вини що, безперечно, діє в інтересах контрагентів та споживачів. Звільняє суб'єкта господарювання від відповідальності лише непереборна сила, тобто надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності.

Наступною ознакою суб’єкта господарювання є його виступ у господарському обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації набувати і здійснювати права та нести обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в господарському обороті залежать від мети створення підприємства і визначаються цілями його діяльності. Для комерційних підприємств – це одержання прибутку з наступним його розподілом між учасниками; для непідприємницьких – досягнення соціальних, благодійних, культурних, наукових цілей, задоволення духовних потреб людей, захист прав та законних інтересів тощо.

Підприємство як суб'єкт господарювання створюється для того, щоб самостійно брати участь у господарському обороті. Вступаючи у правовідносини, підприємство як юридична особа набуває певні права та обов'язки. Це і є саме його права та обов’язки як певного суб’єкта. Самостійність в господарському обороті – це підсумкова ознака суб'єкта господарювання [55, c.120]. Самостійність