Самостійність підприємства як юридичної особи неможлива також без його незалежності від інших осіб, насамперед, засновників. Закон визнає самостійними усі види підприємств, незалежно від кількісного складу учасників. Однаково самостійні акціонерні товариства, які мають сотні акціонерів, і приватні підприємства, що складаються з одного засновника. Разом з тим, чим менша кількість засновників, тим більше воля підприємства як юридичної особи співпадає з їх волею. Це, в свою чергу, може стати причиною зловживань, коли засновники використовують підприємство як інструмент для вчинення різного роду правопорушень. Наприклад, для проведення незаконних фінансових операцій з готівкою, розкрадання державного майна, шахрайства, ухилення від оподаткування тощо. Щодо цих випадків повинні існувати спеціальні правила, які б дозволяли притягти таких засновників до відповідальності незважаючи на те, що вони діяли через юридичну особу. Як зазначалося, самостійність виражається в тому, що юридична особа може бути позивачем, відповідачем в суді, господарському суді, третейському суді.

Цивільно-процесуальна правоздатність є логічним елементом компетенції будь-якого суб'єкта господарського права. Оскільки держава наділяє суб'єктів господарювання правами й обов'язками щодо здійснення господарської діяльності, вона не може не охороняти і не захищати від порушення ці права за допомогою примусових заходів, застосовуваних державними, у тому числі судовими, органами доти, поки ці права й обов'язки будуть здійснюватися суб'єктами господарювання відповідно до закону, у рамках діючого законодавства. Така гарантія прямо закріплена в ст. 13 Конституції України [1]. Іншими словами, визнана за суб'єктом господарського права можливість звернення за захистом своїх порушених прав є наслідком чи проявом того факту, що конкретна фізична особа чи група осіб, маючи необхідні ознаки суб'єкта господарського права, визнані державою в якості такого.

Таким чином, у категорії «підприємство» знаходить своє концентроване вираження складне (багатопланове) економічне явище, пов'язане зі здійсненням самостійної виробничо-господарської діяльності. Аналіз вітчизняного і зарубіжного нормативного матеріалу різних періодів дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, у законодавстві термін «підприємство» використовувався і використовується в різних значеннях. Як правило, під підприємством розуміється організація – суб'єкт відносин чи об'єкт прав; по-друге, в законодавстві має місце двозначність терміну «підприємство», що вносить плутанину при застосуванні норм права. За загальним визначенням, підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. До ознак підприємств слід віднести: 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність в господарському обороті.

2.3. Державне регулювання підприємницької діяльності

В юридичній літературі державне регулювання підприємництва розглядалося і аналізувалося у ракурсі державного впливу на економіку.

Н.Саніахметова визначає державне регулювання економіки як одну з форм державного впливу на неї, яка ґрунтується на законодавстві, реалізується шляхом встановлення і застосування державними органами правил, націлених на корегування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, і підтримується можливим застосуванням правових санкцій при їх порушенні [121, с. 5]. Вона також підкреслює, що державне регулювання підприємницької діяльності не є достатнім для створення сприятливих умов підприємництву. Формування комплексу організаційно-правових заходів є необхідним для створення макросередовища підприємницької діяльності, включаючи розвинену Інфраструктуру підтримки підприємництва й правові механізми стимулювання розвитку підприємницької діяльності та ефективні системи захисту прав і законних інтересів підприємців, а також суспільних і державних інтересів в сфері підприємництва [121, c. 14]. На думку Н.Саніахметової, для обгрунтування існування численних і різноманітних видів діяльності, що підпадають під поняття державного регулювання економіки, необхідно класифікувати їх. Діяльність, змістом якої є державне регулювання економіки, може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється. Так, деякі види регулювання націлені на захист груп підприємців (наприклад, заборона дискримінації щодо конкуруючих суб'єктів підприємницької діяльності, захист малого і середнього підприємництва), інші – на захист споживачів (наприклад, регулювання безпеки товарів) або суспільних інтересів у цілому (наприклад, захист навколишнього середовища). Класифікація регулювання, за Н.Саніахметовою, є можливою також за масштабами його впливу – чи на окрему галузь економіки, чи на економіку в цілиму, тобто має чи вузько галузеву спрямованість, чи загальноекономічну. Деякі види впливу можуть стосуватися тільки окремих галузей, тоді як більшість типів регулювання впливає на економіку в цілому [121, c. 122].

Для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку держава застосовує різноманітні засоби регулювання господарських відносин. До них належать державне замовлення, державне завдання; сертифікація та стандартизація; застосування нормативних лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги та порядок застосування засобів державного регулювання підприємницьких відносин визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

Законодавець виходить при цьому з того, що правова регламентація господарської діяльності в наш час – в період переходу до соціальної ринкової економіки – і повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно і морально обґрунтованих принципів функціонування економіки в умовах конкуренції.

Проте на саморегулюючий механізм ринку не можна повністю покладатися. Він сам собою не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довготермінової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і