Застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначається перш за все її метою. Наприклад, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання, які реалізують в Україні інноваційні проекти, що сприяють розвитку економіки, забезпечують впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій [50, c. 34].

Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної поправки до ціни тендерних пропозицій при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкурентно-спроможністю.

Податки в механізмі державного впливу на ринкову економіку. Оподаткування є одним з основних важелів державного впливу на ринкову економіку, де держава виступає в публічних інтересах. Істотною ознакою податків є вочевидь їхнє призначення забезпечувати діяльність некомерційного сектора ринкової економіки. Саме цей сектор дає змогу компенсувати так звані недосконалості ринку Некомерційні організації призначені для задоволення тих потреб, які не повинні залежати від ринкової кон'юнктури (охорона здоров'я, освіта, наука, культура та ін.), а також таких загальносуспільних потреб, як утримання збройних сил, органів державної безпеки, правоохоронних органів, судів.

У вітчизняній юридичній літературі, на жаль, бракує фундаментальних наукових розробок, присвячених оподаткуванню як одному із інструментів державного регулювання економіки. В основному дослідження вчених-право-знавців спрямовані на питання, пов'язані з організацією оподаткування, здійсненням податкового контролю, дотриманням податкового законодавства, застосуванням засобів юридичної відповідальності за його порушення тощо або із дослідженням змісту податкового права як складного інституту фінансового права. Відзначаючи беззаперечну актуальність та науково-прикладну цінність таких досліджень, важливо розглянути оподаткування як головний напрям регулювання економіки нашої держави.

За організаційно-правовим впливом оподаткування на економіку виділяється кілька моделей:

- країни з жорстким регулюванням: США, Німеччина, Великобританія, Японія, Франція, Італія, Росія та інші. До цієї групи входять найбільші промислове розвинені країни. Вони характеризуються досить жорсткою системою оподаткування: податок на прибуток компаній, зареєстрованих на їх територіях, може складати від 25 до 40% чистого прибутку. Діяльність компаній, як правило, жорстко регламентована рамками митного та валютного законодавства. Іноді діють спеціальні правові норми, що обмежують певну підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання-нерезидентів, встановлюючи для них «дискримінаційне» податкове та митне регулювання;

- друга група: Нідерланди, Швейцарія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн, Ірландія інші – країни з проміжним (помірним) регулюванням, у котрих, як правило, використовуються високі податкові ставки до резидентів, але надаються певні переваги та пільги іноземним інвесторам (нерезидентам). У цих країнах або відсутній валютний контроль, але залишається досить жорстким митне та податкове регулювання, чи валютний та митний режими досить ліберальні. Звичайно в державах цієї групи за умов досить високого рівня оподаткування використовується розвинута система спеціальних податкових пільг з метою стимулювання тієї чи іншої підприємницької діяльності;

- до третьої групи відносяться держави та адміністративні території з пільговим режимом податкового регулювання – офшорні зони, вільні економічні зони. Компаніям надаються суттєві податкові пільги, максимально спрощено процедуру реєстрації юридичних осіб, діють сприятливі законодавчі митні та валютні правила регулювання, 33-34) [120, c. 50].

Можна зробити висновок, що за жорсткістю податкового регулювання підприємницької діяльності Україна належить до першої групи країн. Проте, навряд чи Україну за рівнем валового доходу можна віднести до так званих «промислове розвинених» країн. Копіюючи в основному «західну модель» оподаткування, українська податкова система та система заходів щодо відчуження податків все ж таки суттєво відрізняються та вимагають коригування.

Проведений А. Ластовецьким аналіз чинного законодавства у галузі оподаткування та обов'язкових платежів свідчить, що станом на 1 січня 2005 р. у цій сфері діють 284 закони (з них 168 – зміни та доповнення до чинних законів). Основні закони, що встановлюють загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі): «Про систему оподаткування» (38 змін та доповнень); «Про податок на додану вартість», «Про ставки акцизного збору-і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» (18 змін та доповнень); «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» (8 змін та доповнень); «Про оподаткування прибутку підприємств» (94 зміни та доповнення); «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» (5 змін та доповнень); «Про Єдиний митний тариф» (45 змін та доповнень); «Про плату за землю» (49 змін та доповнень); «Про збирання на обов'язкове державне пенсійне страхування» (23 зміни та доповнення); «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (18 змін та доповнень); «Про фіксований сільськогосподарський податок» (7 змін та доповнень); «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (10 змін та доповнень) та ін. Крім законів, на даний час існує 114 указів Президента України, котрі регулюють відносини у цій сфері, зокрема, укази: «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»; «Про деякі зміни в оподаткуванні»; «Про платників та порядок сплати акцизного збору»; «Про Єдиний митний тариф України» та ін. Сфера оподаткування та загальнообов'язкових платежів регулюється також майже 2000 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України; 811 нормативно-правовими актами міністерств та відомств, зареєстрованими Міністерством юстиції України; понад 8600 регуляторних актів міністерств і відомств, незареєстрованих Міністерством юстиції України. Державною податковою адміністрацією України з метою регулювання справляння податків та обов'язкових платежів видано 5533 регуляторні