На сучасному етапі податковій системі України більш властива фіскальна функція на економіку України – формування державного бюджету, забезпечення держави необхідними фінансовими ресурсами для виконання її безпосередніх завдань [91, c. 56].

Відповідно до ст. 3 Закону «Про систему оподаткування» одним із основних принципів оподаткування є також і стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва [12].

Однак регулюючий (соціальний) і стимулюючий принципи оподаткування досі не втілені у життя в належній мірі. Критично оцінюючи існуючу податкову політику та практику, слід підкреслити, що фіскальна складова оподаткування набула гіпертрофованого обсягу. Йдеться не про применшення фіскального значення податків, а про зниження податкового тягаря та збільшення кількості суб'єктів-платників податків шляхом формування науково обгрунтованих засад оподаткування як ефективного засобу державного регулювання, котрі мають корелювати із пріоритетами державної економічної політики, а головним таким пріоритетом є економічне зростання та поліпшення добробуту людей, у чому також вбачається і суспільне призначення інституту оподаткування.

Механізм податкового регулювання передбачає використання таких методів впливу на економіку як: адміністрування, реструктуризація, податкові періоди, спрощені технології оподаткування, податкові канікули, легалізація неоподаткованих доходів, міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування, оптимізація податкових ставок, бюджетно-податкове регулювання. Залежно від мети і завдань застосування методів податкового регулювання вони здійснюються за допомогою податкових пільг та податкових санкцій [78, c. 128].

Серед перелічених методів особливу увагу слід приділити адмініструванню податків. У науковій літературі відсутній єдиний погляд на визначення цього терміна. Так, А. Селіванов визначає адміністрування податків як «...правовідносини, які складаються у сфері здійснення уповноваженими державними органами заходів із погашення податкового боргу і передбачають застосування методів владно-примусового характеру до платників податків» [123, c. 35]. Інший дослідник – А.Ластовецький звертає увагу на те, що таке «вузьке» розуміння адміністрування податків зумовлено тим, що воно аналізується лише у контексті Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Оскільки характерною ознакою податку є обов'язковість, а метод стягнення – відчуження, що свідчить про публічно-правові засади регулювання цієї сфери, на його погляд, слушно вести мову про ширше визначення адміністрування податків, а саме як про механізм, який включає систему способів та організаційно-правових заходів відчуження уповноваженими державними органами податків і зборів (обов'язкових платежів) [92, c. 79].

Підтримуючи у цілому позицію А.Ластовецького, можна запропонувати розглядати адміністрування податків як передбачену законодавством систему заходів і прийомів, що забезпечує мобілізацію коштів до бюджетів і державних цільових фондів (при цьому у такому контексті під податком розуміється будь-який платіж, який входить до складу податкової системи України, незалежно від того: відповідає він класичним ознакам податку чи ні). Запропоноване визначення базується на принципі пріоритетності прав та інтересів платника податків, оптимального поєднання публічних та приватних інтересів. Адже від того, як саме буде організовано процес стягнення та з яких підприємств чи громадян стягувати податки, залежить розвиток економіки [99, c. 162].

З метою забезпечення адміністрування податків Верховна Рада прийняла Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року [17]. Законом установлено, що в разі виникнення податкової заборгованості активи платника податку передаються в податкову заставу, що позбавляє платника можливості їх відчуження без дозволу податкової служби. Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (господарському віданні) в день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (ст. 8 вказаного Закону) [17].

Адміністрування податків і обов’язкових платежів, чинна система оподаткування загалом, потребують реформування у напрямку спрощення, достатності, доцільності та мінімізації витрат на здійснення. Податковий кодекс України може стати тим системоутворюючим нормативно-правовим актом, котрий сприятиме вирішенню наявних проблем в оподаткуванні як головному напрямі регулювання підприємництва.

Однак, прийняття цього документу в існуючій редакції може лише законсервувати наявні недоліки і суперечності у цій сфері. У проекті Податкового кодексу України функція стимулювання суспільного виробництва не знайшла належного відображення. Текст проекту являє собою «інкорпорацію» норм чинних законів України «Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також численних регуляторних актів Державної податкової адміністрації України. Загалом даний проект має суто фіскальне призначення. Без узгодження інституту оподаткування з іншими інститутами господарювання шляхом кодифікації разом з нормами, що регламентують бухгалтерський облік, порядок формування доходів, прибутку, собівартості, виконання господарських зобов’язань тощо, оподаткування не може виконувати функції регулювання та стимулювання економічних відносин в Україні.

державне регулювання підприємницької діяльності – це одна з форм державного впливу на неї, яка ґрунтується на законодавстві, реалізується шляхом встановлення і застосування державними органами правил, націлених на корегування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, і підтримується можливим застосуванням правових санкцій при їх порушенні. Для реалізації економічної політики, у тому числі у сфері підприємництва, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку держава застосовує різноманітні засоби регулювання господарських відносин. Умови, обсяг, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Господарським кодексом визначено основні засоби регулювання господарської діяльності, які