Так, у Грузії підприємницькою діяльністю вважається правомірна і кількаразова діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку самостійно та організовано (ст.1.1 Закону Грузії про підприємців) [66]. У РФ легальне визначення підприємницької діяльності надане в п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу РФ [52], відповідно до якого підприємницькою діяльністю є самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне одержання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку. Це визначення аналізувалось в юридичній літературі [56, с.15].

Слід зазначити, що поряд з поняттям суб'єкта підприємництва (підприємця) у літературі і законодавстві деяких держав зустрічаються поняття «комерсант» і «торговець».

Поняття комерсант склалося в зарубіжному законодавстві країн з дуалістичною системою права. До них відноситься особлива категорія осіб, що веде підприємницьку діяльність на професійній основі у вигляді промислу. Розрізняються комерсанти колективні й індивідуальні. Колективними комерсантами вважаються торговельні товариства, індивідуальними – фізичні особи, які мають повну право- і дієздатність і виступають від власного імені [54, с.108].

Так, відповідно до законодавства Німеччини «комерсантом» називається той підприємець, хто займається виробничою (промисловою) і торговельною діяльністю. Він дотримується, як кожен громадянин, не тільки Цивільного кодексу, а й Торговельного кодексу. Торговельна діяльність з позиції Торговельного кодексу (а разом з нею комерційна діяльність самого підприємця) виходить з того, що має місце самостійна діяльність, спрямована на планомірно повторюване одержання прибутку. Тим самим виключаються з комерційної діяльності заняття наукою і мистецтвом, як і вільні професії лікаря або адвоката. Крім того, Торговельний кодекс виділяє різні типи підприємців:

1) комерсант, який вважається таким у силу самого факту його діяльності (Der Muskaufmann). Той, хто відповідно до торговельного права займається торгівлею як основною діяльністю, наприклад оптовою і роздрібною торгівлею, або виконує її у сфері страхування, банківської системи, транспорту, вже в силу самого факту цієї діяльності є комерсантом. У цьому разі внесення до реєстру має лише декларативний характер;

2) комерсант, який володіє всіма правами й атрибутами. Відповідно до Торговельного кодексу – це «повний комерсант» (Vollkaufmann) і особа, яка сама реалізує свою продукцію – це «малий комерсант» (Minderkaufmann).

Якщо комерсантові не потрібні відповідним чином обладнані торговельні підприємства (наприклад, при занятті дрібним кустарним виробництвом), то відповідно до Торговельного кодексу він вважається «малим комерсантом», тобто він сам реалізує свою продукцію. Тоді до нього тільки частково застосовуються положення Торговельного кодексу, наприклад власники кіосків, «малі» торговельні представники. Вони не повинні вноситися в Торговельний реєстр. Всі інші комерсанти є «повними комерсантами», тобто мають усі права й атрибути, визначені Торговельним кодексом;

3) комерсант, зобов'язаний бути внесеним до Торговельного реєстру (Der SoIIkaufmann). Той, хто займається ремісницькою або іншою комерційною діяльністю, що не вважається Торговельним кодексом як основна діяльність, і при цьому має потребу у відповідних комерційних (торговельних) підприємствах, повинен зареєструвати свою діяльність у Торговельному реєстрі. Тільки шляхом такої основної (конститутивної) реєстрації підприємець вважається комерсантом відповідно до Торговельного кодексу. Сюди відносяться, наприклад, власники готелів, театрів, кінотеатрів, будівельних фірм і т.д. [142, с.58-59].

Дуже неоднозначна оцінка статусу підприємства в сучасній науковій літературі Німеччини, на що звертає увагу автор підручника по господарському праву Фритц Риттнер, на який, у свою чергу, посилається В.Лаптєв, обґрунтовуючи необхідність визнання особливого суб'єкта правовідносин – колективного комерсанта (підприємства) [90, с. 43]. На неоднозначне визначення підприємства французькими колегами звертає увагу М. Кулагин [85, с. 43].

В цілому, для зарубіжного законодавства характерне широке розуміння комерсанта як підприємця, який здійснює будь-яку підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

У цьому плані становить інтерес визначення підприємця, надане в ст.2-104 Єдиночинного торговельного кодексу США: «Комерсант – це той, хто здійснює операції з товарами певного роду або яким-небудь чином за родом своїх занять поводиться так, начебто він має особливі знання або досвід щодо операцій і товарів, які є предметом угоди, а також той, хто може розглядатися як такий, хто володіє такими знаннями або досвідом внаслідок того, що він використовує послуги агента, брокера або іншого посередника, який поводиться так, начебто він має такі знання і досвід [54, с. 118].

Зіставлення поглядів учених Німеччини і Франції приводить до висновку про значну подібність підходів до визначення поняття підприємства. Насамперед виділяються економічний і юридичний типи визначень. Для деяких західних авторів-економістів підприємство – це первинний осередок господарської системи, для інших – колектив робітників та службовців, для третіх – економічна єдність, у якій зливаються і координуються людські і матеріальні фактори господарської діяльності [85, с.43]. Законодавство лише деяких країн визнає підприємство суб'єктом цивільного і торгового права (наприклад, підприємство виступає в обороті як самостійний суб'єкт у Панамі, Коста-Ріці і ряді інших країн Латинської Америки) [84, с. 29-35]. В основному ж зарубіжний законодавець розглядає підприємство як комплекс майнових елементів, пов'язаних з тією чи іншою господарською діяльністю особи (тобто як об'єкт права). Наприклад, в Італії цей комплекс має спеціальне найменування – azienda. Azienda згідно ст. 2555 Італійського цивільного кодексу 1942 року розглядається як сукупність майна, наданого підприємцем для забезпечення діяльності підприємства. Цей майновий комплекс належить підприємцю, індивідуальному чи об'єднаному з іншими підприємцями в торгове товариство, яке і виступає суб'єктом права на підприємство [53, с. 112].

Таким чином, у зарубіжній літературі підприємництво розглядається не у вузькому змісті як «діяльність,