і як індивідуумів стосовно фірми, по відношенню один до одного, до своїх клієнтів або покупців і до суспільства в цілому. По-друге, будучи прийнятим, кодекс може бути використаний для широкого обговорення його достоїнств і недоліків, а можливо, і для його удосконалення. По-третє, він може вселити новим працівникам усіх рівнів уявлення про їхню відповідальність, про необхідність осмислювати свої дії в моральному плані, про важливе значення розробки якостей, що відповідають займаному ними положенню. По-четверте, кодекс може бути використаний як документ, на який працівники мають право посилатися, коли від них вимагають робити щось суперечне положенням кодексу. По-п'яте, кодекс може бути використаний для підтвердження клієнтам і широкій публіці того факту, що фірма дотримується моральних принципів, він здатний служити критерієм, на основі якого можна судити про реальну діяльність фірми. У кращому випадку кодекс корпорації може служити не тільки керівництвом при розгляді юридичних проблем і улагоджуванні протиріччя інтересів, він здатний також допомогти працівникам і менеджерам оцінювати в моральному плані цілі, практичні методи і дії самої фірми, бути упевненими в тому, що фірма діє згідно з кодексом. Коли менеджмент дотримується положень кодексу, останній здатний допомогти створенню в корпорації моральної атмосфери [58, с.357].
При цьому слід враховувати, що стандарти етичної поведінки розрізняються в різних країнах. Ця поведінка найчастіше визначається засобами примусового виконання закону, а не власне існуванням закону. При цьому етичність поведінки не має «верхніх» меж, а увага країни до етики зростає з ростом рівня економічного добробуту. Тому стає актуальним не тільки розробка етичних нормативів, застосовних в усьому світі, а й урахування етичних питань при розробці своєї стратегії, а також вихід з сумнівного ринку при виникненні великих етичних проблем, що не вирішуються [135, с.125].
За останні роки кодекси корпоративної поведінки створені як у країнах з найбільш розвинутими ринками капіталу, так і в країнах трансформаційної економіки.
Таким чином, соціальна відповідальність у сфері підприємництва, на відміну від юридичної відповідальності, є позитивною відповідальністю, має на увазі певний рівень добровільної підтримки вирішення суб’єктом підприємництва соціальних проблем. Така відповідальність стосується того, що знаходиться за межами законодавчих вимог. Соціально-відповідальну поведінку суб’єктів підприємництва можна визначити як їх передбачену, сплановану відповідь на соціальні очікування в суспільстві, що потребує застосування тих специфічних ресурсів, якими володіє саме підприємець. Етика у сфері підприємництва – це етичні норми поведінки, дотримання яких суб’єктами підприємництва сприяє затвердженню ціннісних стандартів і принципів для ефективного функціонування на ринку, сприяє належній реалізації права на підприємницьку діяльність.
ВИСНОВКИ
На підставі проведеної роботи можна зробити наступні висновки.
Встановлено, що підприємництво як правовий інститут існує давно, хоча його правовий зміст у різні часи та в різних країнах був неоднаковим. Невизначеність або недостатня визначеність у законодавстві і діловій практиці, спірність теоретичних уявлень щодо інституту підприємництва існували ще в дореволюційній Росії. У радянські часи державні підприємства були найбільш поширеним видом юридичних осіб. Цивілістична наука того часу не піддавала сумніву визначення державного підприємства як суб'єкта цивільних прав. Розпад Радянського Союзу, виникнення незалежних держав, які стали будувати нові соціально-економічні відносини, стали передумовою для виникнення нових суб'єктів цивільних правовідносин, включаючи різні види підприємств.
У зарубіжній літературі підприємництво розглядається не у вузькому змісті як «діяльність, спрямована на одержання прибутку», а як процес особистісного або системного самовідновлення і самоорганізації через втілення в життя ідей щодо створення нових або розвитку діючих підприємств різних сфер діяльності і форм власності. Слід зазначити, що поряд з поняттям суб'єкта підприємництва (підприємця) у літературі і законодавстві деяких держав зустрічаються поняття «комерсант» і «торговець». Поняття комерсант склалося в зарубіжному законодавстві країн з дуалістичною системою права. До них відноситься особлива категорія осіб, що веде підприємницьку діяльність на професійній основі у вигляді промислу.
Поняття підприємництва (підприємницької діяльності) слід розглядати як економічну категорію, що відображає особливості механізму ринкової економіки, і як юридичне поняття, що відображає особливості предмета правового регулювання. Підприємницька діяльність – це особлива господарська, новаторська діяльність, пов'язана з виробленням нових ідей і способів досягнення мети. Вона відрізняється від просто репродуктивної діяльності для одержання відомих результатів відомими способами.
Встановлено, що необхідними ознаками підприємництва як виду господарської діяльності є самостійність, ініціативність, систематичність, ризик, цілі досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку. Іншими ознаками підприємництва слід вважати професійність, інноваційність і самостійну юридичну відповідальність суб'єктів підприємництва.
Ознака державної реєстрації суб’єктів підприємництва не є внутрішньо властивою поняттю підприємницької діяльності як економічної (господарської) діяльності, а є юридичною вимогою, що висувається до суб’єктів підприємництва з боку держави. Тому державну реєстрацію слід вважати не ознакою підприємництва, а необхідною умовою законності входження суб’єктів підприємництва в господарський обіг (легітимації).
Систематичність як ознака підприємництва має характеризуватися з якісної (а не кількісної) сторони як усталеність, що виражається в характері діяльності, її часовій довжині і цільовій спрямованості. При визначенні систематичності не слід обмежуватися простим підрахунком кількості зроблених комерційних операцій (сама по собі кількість операцій, вчинених протягом календарного року, не може бути єдиним орієнтиром при визначенні поняття підприємництва), а оцінювати діяльність з урахуванням конкретних обставин, у сукупності з іншими ознаками.
Професійність як ознака підприємництва нерозривно пов'язана з систематичністю, виявляється в його здійсненні суб’єктами, які мають певну кваліфікацію та/або інформацію, необхідну для прийняття і реалізації рішень, відповідно до правил, що мають нормативне закріплення.
Категорія ризику відноситься до основних системоутворюючих факторів (ознак) підприємницької діяльності. Виникнення ризику пов'язане як з об'єктивною стороною функціонування підприємця