Слід відзначити, що ризик виступає в ролі системоутворюючого фактору (ознаки) підприємницької діяльності, в основі якого лежить імовірність зменшення, неотримання прибутку та/або недосягнення інших економічних і соціальних результатів.

Інноваційність як ознака підприємництва характеризується нововведенням в продукцію, процес виготовлення, збуту продукції та в методи управління цими процесами.

Виходячи з легального визначення поняття «підприємництво», слід зазначити дві цілі підприємництва: мету досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах, та мету одержання прибутку.

Досягнення економічних і соціальних результатів відображає публічний аспект підприємницької діяльності щодо задоволення суспільних потреб. Те, що цю ознаку (елемент) включено у легальне визначення підприємництва, що міститься в Господарському кодексі України, означає акцентування на суспільному, соціальному значенні підприємництва, істотне посилення публічно-правового характеру поняття підприємницької діяльності. Це законодавче зміщення акцентів призвело до того, що в юридичній науці підсилився інтерес до дослідження підприємництва не тільки в цивільно-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з інститутами цивільного права, а й у господарсько-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з господарською діяльністю та інститутами господарського права.

У спрямованості діяльності підприємця на одержання прибутку виявляється економічна сутність підприємництва. Виходячи з цього, слід визнати, що однією з центральних ознак підприємницької діяльності в контексті легального визначення є спрямованість на одержання прибутку. Однак не слід перебільшувати значення цілі одержання прибутку і відповідно, приватного інтересу підприємця, оскільки його задоволення забезпечується лише завдяки тому, що своєю діяльністю підприємець приносить користь суспільству в тій мірі, у який результати діяльності підприємця задовольняють потреби споживачів.

Необхідною ознакою підприємництва слід вважати юридичну відповідальність суб’єктів підприємництва, тобто ретроспективну відповідальність за поведінку, що порушує чинне законодавство у сфері підприємництва.

Встановлено, що суб’єктом підприємництва є підприємства. У категорії «підприємство» знаходить своє концентроване вираження складне (багатопланове) економічне явище, пов'язане зі здійсненням самостійної виробничо-господарської діяльності. Аналіз вітчизняного і зарубіжного нормативного матеріалу різних періодів дозволяє зробити наступні висновки: по-перше, у законодавстві термін «підприємство» використовувався і використовується в різних значеннях. Як правило, під підприємством розуміється організація – суб'єкт відносин чи об'єкт прав; по-друге, в законодавстві має місце двозначність терміну «підприємство», що вносить плутанину при застосуванні норм права. За загальним визначенням, підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. До ознак підприємств слід віднести: 1) визначеність організаційно-правової форми суб'єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб'єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність в господарському обороті.

Зроблено висновок, що державне регулювання підприємницької діяльності – це одна з форм державного впливу на неї, яка ґрунтується на законодавстві, реалізується шляхом встановлення і застосування державними органами правил, націлених на корегування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, і підтримується можливим застосуванням правових санкцій при їх порушенні. Для реалізації економічної політики, у тому числі у сфері підприємництва, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку держава застосовує різноманітні засоби регулювання господарських відносин. Умови, обсяг, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Господарським кодексом визначено основні засоби регулювання господарської діяльності, які втім можна застосувати до підприємництва, що складає основу економіки. До таких засобів належать: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Ефективність застосування зазначених засобів насамперед залежить від належного їхнього нормативно-правового регулювання. Проте на даний час не можна стверджувати про існування належної нормативної бази щодо зазначених засобів, що, у свою чергу, породжує безліч проблем у сфері державного регулювання економіки, головна із яких надмірний вплив держави на підприємництво, нездатність держави в особі її органів вирішувати глобальні економічні проблеми тощо. Вирішення даної проблеми лежить у площині нормотворення, тобто у прийняття узгодженої системи нормативно-правових актів, які б визначили правовий режим застосування кожного із таких засобів.

Встановлено, що перспективним напрямком розвитку законодавства у сфері підприємницької діяльності є його соціальна орієнтація, тобто встановлення вимог соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність у сфері підприємництва, на відміну від юридичної відповідальності, є позитивною відповідальністю, має на увазі певний рівень добровільної підтримки вирішення суб’єктом підприємництва соціальних проблем. Така відповідальність стосується того, що знаходиться за межами законодавчих вимог. Соціально-відповідальну поведінку суб’єктів підприємництва можна визначити як їх передбачену, сплановану відповідь на соціальні очікування в суспільстві, що потребує застосування тих специфічних ресурсів, якими володіє саме підприємець. Етика у сфері підприємництва – це етичні норми поведінки, дотримання яких суб’єктами підприємництва сприяє затвердженню ціннісних стандартів і принципів для ефективного функціонування на ринку, сприяє належній реалізації права на підприємницьку діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 (із змінами на 1 січня 2006 р.) – К.: Юрінком Інтер, 2006. –