і в Господарському кодексі України [23] цю ознаку не включено в легальне її визначення. Разом з тим, відсутність у легальному визначенні поняття підприємництва вказівки на самостійну відповідальність підприємця не означає, що підприємці не несуть юридичної відповідальності. Зокрема, відповідальність суб'єктів підприємництва регламентується в ст.49 Господарського Кодексу України, згідно з якою підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави [23]. Більш детально питання відповідальності підприємця в Господарському кодексі, Цивільному кодексі України [24], інших законах і інших нормативно-правових актах регламентовані стосовно конкретних організаційно-правових форм підприємницької діяльності і видів їхньої діяльності. Так, розділ V Господарського кодексу України регламентує відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, глави 51 та 82 Цивільного кодексу України встановлюють відповідальність за порушення зобов’язання та відшкодування шкоди.
Підприємці несуть не тільки господарсько-правову відповідальність за порушення господарського законодавства, цивільно-правову відповідальність за порушення цивільно-правових норм, а й у разі порушення публічно-правових норм – до них можуть бути застосованими інші види відповідальності — адміністративна згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення [2], кримінальна - відповідно до Кримінального кодексу України [18] та ін.
У літературі в якості однієї з ознак підприємництва називають її легалізований характер, сутність якого полягає в тому, що будь-який підприємець повинен задекларувати себе в якості такого суб'єкта перед уповноваженими органами держави [110, с.26]. Багато вчених називають в якості необхідної ознаки підприємництва державну реєстрацію суб'єктів підприємництва. Так, у практикумі з комерційного права в якості однієї з ознак підприємницької діяльності назване здійснення діяльності особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством [61, с.13].
К.К.Лебедєв вважає, що відмітними ознаками підприємницької діяльності, завдяки яким вона виділяється з інших видів економічної діяльності, є: а) самостійний і ризиковий характер; б) товарні властивості створюваного продукту, в) спрямованість на систематичне одержання доходів [94, с.62] і, разом з тим, називає в якості однієї з ознак підприємницької діяльності те, що вона здійснюється особами, зареєстрованими в якості підприємців у встановленому законом порядку [94, с.97].
На думку В.Ф. Попондопуло, підприємницька діяльність – це діяльність, що підлягає державній реєстрації. Така необхідна ознака підприємницької діяльності в силу прямої вказівки закону. Вчений вважає, що ознака, пов'язана з державною реєстрацією підприємницької діяльності, підкреслює її регулярний і професійний характер. Підприємницьку діяльність характеризують лише дії, вчинені систематично і зі знанням справи; це сукупність професійно вчинених дій, спрямованих на одержання прибутку. Тому не відносяться до підприємницької діяльності епізодично вчинені разові угоди особи, коли вона не зареєстрована як підприємець або її дії виходять за рамки зареєстрованих нею видів діяльності [108, с.19-20].
Представляється, що при такому розумінні державна реєстрація змішується з іншою ознакою підприємництва – систематичність (регулярність, усталеність). Разом з тим, систематичність є самостійною ознакою підприємництва, що не пов'язана прямо з державною реєстрацією, оскільки здійснювати діяльність регулярно і постійно можуть і особи, не зареєстровані як підприємці.
У науково-практичному коментарі Господарського кодексу України серед таких характерних ознак підприємницької діяльності, як ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця, ризикованість, систематичний, професійний характер, спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів, вказується також регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяльності) [100, с.80].
Тобто, ознака державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності розуміється більш широко як прояв державного регулювання підприємництва.
Автори різних наукових напрямків відносять до сутнісних ознак підприємництва самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів [80, с.262]. Іноді характеристика цієї ознаки підприємництва дається в узагальненій формі. Так, вказується, що під словами «самостійна діяльність» законодавець має на увазі, мабуть, насамперед, самостійність дій суб'єктів, що здійснюють підприємницьку діяльність [94, с.74].
Разом з тим, вчені здійснюють різні позначення самостійності й ініціативності підприємницької діяльності. Так, самостійність підприємця іменується ініціативною та майново-розпорядницькою, що означає, на думку деяких вчених те, що підприємець, по-перше, повинен мати певний капітал для здійснення такого роду господарської діяльності; по-друге, сам розпоряджатися цим капіталом (не можна свою підприємницьку діяльність доручити іншим особам), по-третє, успішно вести справу на ринку товарів і послуг, здійснювати постійний пошук більш ефективних рішень [112, с.6].
Інші вчені обирають поняття підприємницької ініціативи, яке розуміють як форму управління виробництвом і збутом, що включає вироблення нових конкурентноздатних ідей як перманентний процес, оперативне впровадження найбільш плідних ідей і організацію системи заходів щодо максимально швидкого й ефективного збуту нової продукції, отриманої за новою технологією [128, с.309].
Підприємницька ініціатива – це прагнення до реалізації можливостей, наданих самим процесом ринкового обміну, що здійснюється при взаємній вигоді учасників цього процесу. Тобто підприємництво варто асоціювати не із загальноприйнятими у соціалістичній ідеології обманом і насильством, а з добуванням власної вигоди за допомогою задоволення суспільних потреб. Зрозуміло, що ініціатива вимагає певної господарської свободи. Коли рівень регламентації підприємницької діяльності занадто високий, ініціативна активність знижується, що обертається діловою стагнацією. У цьому зв’язку створення умов для активізації ініціативи у суб’єктів господарювання - ключове завдання переходу до підприємництва як домінуючої сили економічного прогресу [143, с.4].
Деякі вчені зосереджують свою увагу на джерелі ініціативності і самостійності. Так, на думку В.Ф.Попондопуло, ця ознака вказує на вольове джерело підприємницької діяльності. Громадяни та їхні об'єднання самі ініціюють підприємницьку діяльність у нормативно-явочному порядку і самостійно, тобто своєю владою й у своїх інтересах, здійснюють її. Якщо діяльність особи не є ініціативною і самостійною, то вона не відноситься до