Незважаючи на це, проведений нами аналіз визначень, даних різними вченими-юристами щодо виправданого ризику, дозволяє стверджувати те, що в кожному з них, в більшій або меншій мірі, відображені ті чи інші істотні риси аналізованого поняття. Так, наприклад, М.С. Грінберг, даючи визначення виправданому виробничому ризику, характеризує його "як правомірне створення небезпеки з метою досягнення суспільно корисного виробничого результату, що не може бути отриманий звичайними не ризикованими засобами" [16, с.32]. Фактично автор звертає увагу на свідоме, проте правомірне нехтування небезпекою в момент ризику, але в ім'я досягнення важливої суспільно корисної мети, що не може бути досягнута звичайними неризикованими засобами, з чим важко не погодитися.

В підручнику кримінального права за редакцією В.Н. Кудрявцева й А. В. Наумова під ризиком розуміється „допустимість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті діяльності, спрямованої на одержання соціально-необхідного результату (курсив наш – А.Б.), за умови використання всіх засобів, що попереджають ці наслідки” [50, с.256].

Н.І.Вєтров розглядає ризик як і його попередники „як правомірне створення небезпеки настання наслідків, передбачених кримінальним законом, з метою досягнення суспільно корисного результату (курсив наш –А.Б.) в будь-якій сфері діяльності людей, що не може бути отриманий звичайними засобами і способами” [12, с.257].

Згадані уже та цілий ряд інших учених-юристів справедливо також вважають, що ризик виникає тільки тоді, якщо його супроводжують такі ознаки, як альтернативність у виборі рішення, невизначеність результатів діяння, імовірність та небезпека виникнення несприятливих наслідків, суб'єктивність/об'єктивність і т. ін. Так, на думку А.П. Альгіна, ризик - це „діяльність, зв'язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість кількісно і якісно оцінити імовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети (курсив наш – А.Б.)” [4, с.19].

Так, наприклад, такі вчені-юристи як А.А. Собчак [48, с.55], Ю. В. Баулін [7, с.227] визначають ризик як об'єктивний стан небезпеки виникнення шкоди або інших несприятливих наслідків особистого або іншого характеру, які невідомо, наступлять вони чи ні. Це означає, що усяка ризикована дія розрахована на певний успіх, але успіх може і не наступити, що і закладає в категорію ризику об’єктивний елемент небезпеки.

Суб’єктивна концепція ризику знайшла своє обґрунтування в роботах С. Н. Братуся [10], В. А. Ойгензіхта [39] і зорієнтована вона на суб’єкта діяльності ризику і її зміст полягає в тому, що ризик, як суб’єктивна категорія, характеризує психологічне ставлення суб’єкта до вибору варіанту поведінки, до усвідомлення наслідків як своїх, так і чужих дій. Тому, наприклад, В.А. Ойгензіхт наголошує на тому, що ризик завжди пов’язаний з волею і свідомістю людини, оскільки „ризик — це вибір варіанту поведінки з урахуванням небезпеки, загрози, можливих наслідків” .

Таким чином, ризик і з кримінально-правової точки зору можна розглядати як діяння „що складається з об'єктивних і суб'єктивних ознак (курсив наш. – А.Б.) [59, с.41]. Такий же ж підхід до ризику ще значно раніше відстоював і А.А.Піонтковський, який вважав, що „ризик є суб’єктивно-об’єктивною категорією, тому що будь-яка діяльність, зокрема і ризикована, - це---- єдність її об'єктивної і суб'єктивної сторін” 42, с.239].

Саме такий підхід до сутності виправданого ризику видається нам цілком обґрунтованим і логічним, тому ми розглядаємо його в єдності його суб'єктивної й об'єктивної сторін, як це робить цілий ряд вчених-юристів.

На наш погляд, найбільш ємне і всеохоплююче кримінально-правове визначення ризику дає у своєму монографічному дослідженні Н.Ш.Козаєв, який стверджує, що „виправданий ризик — це самостійний вид правомірної поведінки громадян, що базується на уповноважуючих нормах кримінального права і що виявляється в здійсненні в умовах невизначеності дії (бездіяльності) для досягнення суспільно корисної мети при усвідомленій суб'єктом можливості вибору варіанта поведінки з врахуванням імовірності заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам” [60, с.52].

Ми ж у нашому дослідженні поки-що утримуємось від власного кримінально- правового формулювання поняття ризику без попереднього здійснення аналізу умов його правомірності.

1.3. Умови правомірності виправданого ризику та його межі

Отже, перш ніж дати остаточне кримінально-правове визначення виправданого ризику та вивести його загальну формулу, ми вважаємо за необхідне проаналізувати розроблені в науці кримінального права та закріплені в ст. 42 КК України умови його правомірності.

Не викликає заперечень той факт, що не кожен ризик, та ще й, якщо він пов’язаний із заподіянням матеріальної шкоди, а іноді і з людськими жертвами, може бути правомірним, тобто виправданим. Для того щоб такий ризик був підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, він повинен відповідати певним умовам його правомірності, які б дозволили здійснити правильну його кваліфікацію і визнати його виправданим. Саме тому, після розгляду кримінально-правового поняття виправданого ризику та його основних рис і ознак, доцільно, на наш погляд, зупинитися на аналізі цих умов та їх кримінально-правовій інтерпретації, деякі з яких, як наприклад, суспільно корисна мета ризику, неможливість її досягнення звичайними неризикованими засобами, необхідність вжиття всіх заходів для запобігання заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам тощо, уже фігурували фрагментарно в попередньому розділі роботи.

Так, зокрема, Кримінальний кодекс України, як уже зазначалось, виділяє наступні загальноприйняті умови правомірності виправданого ризику:

- спрямованість дії (бездіяльності) у ситуації ризику обумовлена досягненням тільки суспільно корисних цілей (ч. 1 ст. 42);

- суспільно корисна мета