- відповідність мети, заради якої застосовувалося ризиковане лікування, ступеню небезпеки, що загрожувала життю чи здоров'ю хворого;

- відсутність можливості досягнення поставленої мети за рахунок дій, не зв'язаних з ризиком, особливо, в умовах екстремальної ситуації, яка зумовлює необхідність звернення до вимушеного ризику;

- наявність достатнього рівня знань, кваліфікації, спеціальної підготовки і досвіду професійної діяльності лікаря чи лікарів, належної оснащеності та відповідних умов того медичного закладу, де проводиться ризиковане медичне діяння;

- ймовірність, а не завідоме знання про можливе настання негативних наслідків для життя або здоров'я хворого внаслідок ризикованого медичного втручання;

- наявність згоди хворого, або його законних представників на застосування ризикованих методів лікування та їх поінформованість про можливість настання несприятливого результату внаслідок застосування ризикових методів лікування;

- вживання в умовах ризикованого діяння всіх можливих заходів для запобігання шкоди життю і здоров'ю хворого.

Ці умови правомірності медичного ризику в такому або у ще більш уточненому вигляді можуть бути запропоновані для їх включення в Основи законодавства України про охорону здоров’я.

2.2.2. Спортивний ризик

Відомо, що одним із засобів профілактики захворювань, зміцнення здоров'я нації, підтримки її високої працездатності, виховання патріотизму громадян, підготовки їх до захисту Батьківщини є фізична культура і спорт. При всьому цьому деякі види навіть дозволених законодавством спортивних змагань, незважаючи на жорсткі правила їх проведення, поєднані з певним ступенем ризику заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян. Такими, зокрема, є ті види спорту, де прямо передбачається фізичний вплив супротивників один на одного або вплив на них спортивних снарядів: бокс, боротьба, східні єдиноборства, регбі, важка атлетика, гімнастика, авто-мотогонки та інші. У подібних видах спорту є зажди високою питома вага спортивного травматизму і навіть летальних випадків.

Отже, поряд із суспільною корисністю занять спортом і фізичною культурою існує й інша, негативна сторона цього питання – ризик настання небажаних наслідків життю і здоров'ю, що мають високий ступінь імовірності.

Все це дає абсолютно всі підстави виділяти у вітчизняній юридичній літературі такий різновид ризику, як спортивний (М.Д.Шаргородський, Н.Ш.Козаєв).

Незважаючи на дискусійність даного питання, такий вид ризику існує, оскільки існує сама проблема ризику заподіяння шкоди життю і здоров'ю в результаті занять спортом і фізичною культурою. Саме у зв'язку з цим набуває актуальності проблема визначення умов правомірності можливого заподіяння шкоди спортсменові в ході спортивних змагань й особливостей настання при цьому кримінальної відповідальності, оскільки це питання чинним Кримінальним кодексом України (2001 р.) не передбачене і відповідно не врегульоване.

Так, ще у свій час М. Д. Шаргородський заперечував усяку відповідальність за шкоду, отриману під час спортивних змагань [65, с.56]. Практично таку ж позицію займає А.Н.Красиков, який вважає, що „особа, що виявляє бажання займатися певним видом спорту, уже сама усвідомлює можливість настання шкідливих наслідків і евентуально допускає їх як у відношенні до себе, так і у відношенні до інших учасників, тобто, інакше кажучи, йде на виправданий ризик» [35, с.79].

У нашій роботі ми як і інші автори виходимо з того, що сама постановка питання про те, що особа, що займається спортом, може не нести кримінальної відповідальності при заподіянні смерті або травми іншій людині, є неправильна. Крім цього, на наш погляд, не можна зв'язувати можливу відсутність кримінальної відповідальності тільки із згодою потерпілого, як це роблять окремі дослідники. У зв'язку з цим ми підтримуємо позицію авторів, які вважають, що згода потерпілого не є самостійним видом обставин, що виключають злочинність діяння, тому що вона не відповідає загальним ознакам названих обставин. В даному випадку можна погодитись з думкою Н.Ш Козаєва [29, с.64] та інших авторів, які вважають, що згода потерпілого лише в деяких випадках виступає однією з обов'язкових умов, що виправдовують здійснення іншою особою правомірного вчинку, що зовні підпадає під ознаки злочину. Крім цього, зрозуміло, що зазначена згода повинна відповідати певним вимогам (інформованості, добровільності, писемного оформлення тощо).

Тому „оцінюючи обґрунтованість дій учасника спортивних змагань, їх відповідність умовам правомірності ризику, правоохоронні органи повинні брати до уваги поряд з іншими обставинами, що вимагають доведення, встановлені правила змагань і учбово-тренувальних занять, а також відповідність спортивного заходу його регламентації і дозволеному спортивному способові дії. Правила проведення змагань служать своєрідними рамками (межами) обґрунтовано допустимого в процесі спортивних заходів ризику” [29, с.66].

В цілому ж найбільш основними умовами правомірності виправданого спортивного ризику можуть бути, на наш погляд, наступні:

1) спрямованість учбово-тренувальних занять чи спортивних змагань на зміцнення здоров'я або на досягнення високих спортивних результатів їх учасників;

2) наявність достатнього рівня знань, кваліфікації, спеціальної підготовки і досвіду професійної діяльності тренерів, належної оснащеності та відповідних умов того спортивного закладу, де проводяться тренування або змагання;

3) поінформованість та згода учасника змагань, тренувань або його законних представників (бажано у письмовій формі) щодо ймовірності настання можливих негативних наслідків для їх життя та здоров'я, які можуть наступити в ході тренувального процесу чи змагань;

4) вживання в умовах ризикованого спортивного діяння всіх можливих заходів для запобігання шкоди життю і здоров'ю учасників змагань або тренувань.

2.3.3. Правоохоронний ризик

Необхідність забезпечення безпеки прав і законних інтересів громадян обумовлює також особливий інтерес до проблем забезпечення нормальної діяльності співробітників правоохоронних органів, серед яких значне місце займає питання ризику в правоохоронній діяльності.

Актуальність дослідження питань ризику в сфері правоохоронної діяльності обумовлюється і визначається самим характером діяльності правоохоронців по виконанню покладених на них обов'язків по запобіганню,