Отже, оскільки в процесі правозастосовчої діяльності беруть участь різні її суб'єкти - судді, прокурори, слідчі, особи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, то цілком обґрунтовано можуть бути виділені такі види правозастосовчого ризику в правоохоронній діяльності, як: суддівський, прокурорський, слідчий, оперативно-розшуковий, ризик дізнання.

У випадку, якщо співробітником міліції в стані вимушеного ризику була заподіяна шкода правоохоронюваним законом інтересам з необережності, то будь-яка відповідальність стосовно нього повинна, на наш погляд, виключатися. Отже, використовувати ризик у правозастосовчій практиці, за умови, якщо він суспільно корисний і переслідує суспільно-корисні цілі і є об'єктивно необхідним, не тільки можна, але і необхідно. Адже вчиняючи ті або інші дії, співробітник правоохоронних органів ставить собі за мету повно, швидко і всебічно правильно розкрити злочин.

Ризикована діяльність оперативного працівника вимагає в певній мірі творчого підходу у вирішенні того або іншої оперативного завдання, адже дана сфера правоохоронної діяльності протікає в умовах інформаційної невизначеності, що не дає суб'єктові ризику можливості чітко прорахувати за об'єктивними параметрами той або інший варіант виходу із ситуації, що склалася. Це обумовлюється тим, що таких параметрів просто не існує. В оперативній роботі ризиковане рішення приймається інтуїтивно, тому що в ній відсутні будь-які стабільні й однозначні характеристики компонентів ризикованої ситуації.

У науковій літературі під оперативним ризиком ряд авторів, зокрема, Е.П. Приходько і П.П. Побризгаєв розуміють дії учасників оперативно-розшукової діяльності, що можуть створювати небезпеку для життя і здоров'я або прав і законних інтересів суб’єктів ризику чи третіх осіб, а також небезпеку заподіяння шкоди будь-яким матеріальним або моральним цінностям в умовах, не регламентованих правовими нормами [47, с.55].

Д.В. Гребельський трактує оперативний ризик „як небезпеку, якій піддається життя оперативного працівника органів внутрішніх справ в основному при проведенні операцій по затримці озброєних злочинців або реалізації оперативної інформації шляхом затримки злочинця по гарячих слідах” [49, с.57].

Проаналізувавши різні точки зору авторів, які стосуються питання визначення поняття „оперативного ризику” можна з впевненістю сказати, що суть думок в основному зводиться до однієї складової, яка визначає зміст поняття „оперативний ризик”. Вона полягає в тому, що в цілому це - ризикована екстремальна діяльність в умовах невизначеності, поєднана із загрозою заподіяння шкоди певним благам та інтересам як для самого оперативного працівника, так і для інших осіб.

В найбільш загальному вигляді ризик працівників правоохоронної сфери буде, на наш погляд, виправданий тоді, якщо:

- він спрямований на досягнення суспільно корисної мети по захисту прав і законних інтересів громадян, суспільства та держави в цілому і ця мета не може бути досягнута іншими не ризикованими засобами;

- найбільш відповідальні рішення щодо кримінальної справи прийняті у відповідності до норм КК та КПК України, а також до тих фактичних даних, що визнані доказами в даній кримінальній справі, а дії працівників правоохоронних органів професійно мотивовані та кваліфіковані і базуються на дотриманні норм закону і моралі;

- рішення позбавлені авантюризму і кар'єризму, елементів самовпевненості або недбалості;

- рішення не приймалися умисно і завідомо неправомірно, не ущемлялися законні права та інтереси громадян, не застосовувалися нестандартні методи дізнання, що виражаються як у моральному, так і фізичному впливі на них, не створювалися будь-які обмеження щодо завідомо невинної особи;

- були враховані найбільш передові надбання у правоохоронній сфері, а також використані власні переконання, що базуються на знаннях, вміннях і досвіді, отриманих в процесі роботи;

- була навіть заподіяна шкода правоохоронюваним інтересам, яка наступила внаслідок необережності з боку суб’єкта ризику в стані вимушеного ризику в екстремальних умовах або в ситуації недостатньої поінформованості, невизначеності, незважаючи на вжиті ним всі об'єктивно можливі заходи для запобігання цієї шкоди.

На підставі цих умов вищезазначені працівники правоохоронних органів не повинні нести відповідальність за прийняті ними ризиковані рішення, дію або бездіяльність, які в подальшому могли виявитись невірними і призвести до певних негативних наслідків.

2.4. Професійно-галузеві види ризику у проміжній сфері виробництва

Між сферою матеріального виробництва та невиробничою сферою, як про це уже зазначалось раніше, ми виділяємо і проміжну сферу, яка має відношення як до першої, так і другої. Так, наприклад, управління як самостійний вид діяльності здійснюється як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

Аналогічно це стосується й підприємництва, об'єктом якого є різноманітні види діяльності як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. Це може бути безпосереднє виробництво промислового і сільськогосподарського характеру, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами, обслуговування, медицина, юриспруденція, наука, освіта, спорт тощо.

Також, наука, з одного боку, як головний чинник духовного розвитку людини належить до соціальної, тобто невиробничої сфери, з іншого боку, набуваючи все більше прикладного характеру, вона перетворюється на безпосередню продуктивну силу і включається в процес матеріального виробництва.

І екологічна безпека розглядається як важливий елемент соціальної сфери, пов’язаний зі створенням сприятливих умов для